Щоденник ОМКФ-2019: Які сюрпризи підготував екватор кінофесту

Стартували вівторкові кіноперегляди з "Сиротинця", стрічки афганської режисерки та сценаристики з Кабула. Добре знайоме їй місто показується у часи кінця 1980-х, коли при владі був Радянський Союз і військові частини ще перебували на території Афганістану. Безпритульний хлопець спекуляє на ринку квитками до кінотеару та продає по 10 рупій саморобні брелоки, аби себе прогодувати. Він потрапляє до рук солдатів, а згодом – до радянського сиротинця. Майже весь хронометраж фільму проходить в оточенні добре знайомих нам атрибутів будь-якого інтернату – головний по кімнаті, який "шманає" всіх новеньких, колода карт з оголеними жінками під брудним матрасом, неякісна їжа та ранні підйоми під звуки горну. Подією стає поїздка частини сиротинця до Москви, де підлітки бачать зовсім інший світ. 

Кадр з фільму "Сиротинець" / Фото: ОМКФ

Фільм зірок з неба не хапає, проте деінде дуже зворушливий. Помітно, що стрічка дуже особиста для режисерки ("Сиротинець" – друга частина запланованої пенталогії, п’яти стрічок за автобіографією, яка раніше не була оприлюднена). Все вирішує остання сцена, коли до сиротинця приходять моджахеди. Фінал ніби-то красивий і оптимістичний, проте нам залишається тільки здогадуватися, що сталося потім з героями фільму. 

Наступною конкурсною загадкою стала комедія Квентіна Дюпьє "На посту!" (Франція). Взагалі-то кінофестиваль має слабкість до його стрічок: у 2010 абсурдистський треш "Шина" наробив чимало галасу, у 2015 фестиваль відкривала його ж досить страшна "Реальність", цього року у Дюп’є аж два фільми в Одесі – "Оленяча шкіра" у рамках секції Гала-прем’єр та "На посту!" в міжнародному конкурсі. Зізнаємося, знаючи про любов глядача до комедій, були побоювання, що цей фільм може взяти Гран-прі. Після перегляду можна констатувати – навряд. Той же абсурд, але вже в умовах поліцейського відділку на довгому-довгому нічному допиті. Багато діалогів, сюжет, який ламає одношаровість та лінійність сприйняття, сатира на самодурство та непрофесійність – зрозуміло, що це все паноптікум. Так, дивитися можна, але не в рамках конкурсу.

Кадр з фільму "На посту" / Фото: ОМКФ

Багато хто оминув наступну стрічку – Порок надії", яку дуже "камерно" показали у Червоній залі кінотеатру "Родіна". А дарма. 

Неподалік Неаполя є містечко Кастель Вольтурно, осередок незаконної проституції та торгівлі дітьми. Це єдине життя, яке бачить і знає Марія – підліток, що перевозить вагітних жінок через річку, аби ті народили та віддали свою дитину за гроші.

Кадр з фільму "Порок надії" / Фото: ОМКФ

Цим бізнесом володіє тітка Марії – безжальна літня жінка на героїні. Глядачу не дають ніяких вхідних даних, як Марія потрапила у цей бізнес і скільки вона в ньому вже працює. Але фізична нездатність мати своїх дітей робить її ідеальною "машиною", яка без зайвих емоцій і страхів просто робить свою роботу. Все стабільно, аж поки з рабства не біжить одна з вагітних жінок, яка хоче залишити дитину собі (хоча гроші за неї вже отримані), а Марія помічає, що й сама вагітна. Ця вагітність представлена ​​очевидними натяками на Діву Марію, оскільки екранна Марія каже, що батька немає. Вона знає, що дитина – це дар, котрий кожен захоче взяти. Це нове життя є цінним товаром, і тітка Марі зробить все необхідне, щоб переконатися, що вона буде достатньо здоровою для продажу. Марія в кінцевому рахунку втече тільки заради того, щоб знайти себе без будь-яких варіантів, крім того, щоб повернутися. Від початку та до кінця життя цієї дитини стає уроком для його матері: він може стати тим, хто пробудить її до вибору, який вона може зробити попри минулу трагедію та теперішнє оточення. Завжди є можливість бути кращими і робити краще, але іноді потрібно дати знак, щоб людина прийняла цю істину.

На завершення кінодня глядачам показали документалку "Untouchable" про скандального продюсера та медіа-боса Гарві Вайнштейна, на адресу якого два роки тому почали надходити звинувачення у сексуальних домаганнях. Звинувачення набрали оберти, і от вже весь Голлівуд, а за ним і весь світ долучився до руху MeToo, руху жінок, які колись стали жертвами харазменту.

Кадр з фільму "Untouchable" / Фото: ОМКФ

Документалка зроблена у найкращих традиціях ВВС, проте нам трохи не вистачило балансу думок. Цікаво було б подивитися на те, які доводи надали ті, хто захищає людину, яка одним своїм словом могла зруйнувати людську долю.