Щоденник ОМКФ-2019: Різні фільми, які подарували різні враження

Перший фільм, іспанський "Між двома водами", міг похвалитися Золотою мушлею з кінофестивалю в Сан-Себастьяні 2018 року, тож сподівання були великими. Яке ж було здивування, коли на стрічку з секції "Фестиваль фестивалів" прийшло приблизно 70 людей. 

Кадр з фільму "Між двома водами" / Фото: ОМКФ

Сюжет  віщував міцну драму. Два брати, проте з дуже різними долями: один працює на флоті, інший постійно відсиджує строк у в’язниці. Після закінчення чергової "відсидки" Ісра повертається додому, де на нього чекають дружина і три маленькі доньки. Хоча дружина, все ж таки, не чекає та жене його з хати. Другий брат – Чейто – завершує місію на судні і теж повертається додому (за іронією долі у нього теж три доньки та дружина, але з останньою стосунки стабільно добрі). Незважаючи на дуже різні долі, спільне у братів все ж таки є – це спогади про насильницьку смерть батька, які вони мусять раз за разом проживати… За підсумком – драми не склалося. Більше ніж дві години ми були змушені спостерігати за інфантильною поведінкою Ісри, який хоче легких грошей, погоджуючись знов і знов перевозити марихуану, за абсолютно невиразним Чейто, у якого  за великим рахунком і проблем нема, хіба борги невеликі. Картина не давала ніякої кульмінації, весь час натякала: "Ну зроби щось незвичне! Ну дай привід тебе хвалити або засуджувати!" та змушувала тільки позіхати та нервово дивитись на годинник. 

Наступна картина, "Робота без авторства", жахала своїм хронометражем – 188 хвилин, майже як "Титанік". Спойлер: даремно побоювались. Фільм не дає нудьгувати як мінімум за рахунок свого жанру – це драматичний трилер. 

Кадр з фільму "Робота без авторства" / Фото: ОМКФ

Картина охоплює часовий проміжок в чверть століття, починаючи з 1940 року і закінчуючи серединою 1960-х років. На початку історії ми бачимо наслідки вчення євгеніки, яка так припала до душі фюреру (заключається в тому, аби досліджувати генофонд людства та покращувати його). Лікарі СС "відбраковували" людей, які не підпадали під умовність "нормальні" (психічно хворі, будь-якої не білої раси, з вадами та поганою спадковістю). Кожного дня – стерилізація жінок, а якщо треба швидко позбутися людини – газова камера. В одній з таких камер від руки професора Зеебанда гине через шизофренію тітка головного героя –  хлопчика Курта.

По закінченню війни всіх, хто скоїв злочини, судили, проте професор Зеебанд допоміг народити дружині радянського майора, за що був взятий під його особисту опіку та врятований. Хлопчик тим часом підростає та йде вчитись живопису, де зустрічає дівчину, у яку закохується. За іронією долі – це донька професора Зеебанда…

Друга частина картини – це вже становлення Курта як художника: пройшовши етап соцреалізму та малювання агітаційних фресок на стінах зали засідань, він винайде свій стиль – фотореалізм, співіснування фото та живопису. За основу фільма взята біографія одного з найвідоміших та найдорожчих німецьких художників Герхарда Ріхтера (який, до речі, досі живий!). 

Відомо, що художнику фільм не сподобався, але ми не згодні. Прекрасна акторська робота Тома Шиллінга ("Прості складнощі Ніка Фішера") та Паули Бір ("Франц"), фантастично красива картинка на екрані, жива та цікава історія. Недарма цю стрічку номінували на "Оскар" як кращий іноземний фільм. Сподіваємося побачити його у широкому прокаті, бо ж кіно "кінотеатрове" за великим рахунком, хоча і не попсове. 

На десерт ми отримали документальну стрічку "Придністров’я" дансько-шведської копродукції. Фільм навмисно знімали на 16-міліметрову плівку, тож всі бліки, спалахи, мікроскопічні ворсинки видно неозброєним оком, проте це тільки додає атмосферності історії.

Кадр з фільму "Придністров'я" / Фото: ОМКФ

Група підлітків, серед яких п’ятеро хлопців та одна дівчина живуть у невеликому містечку Придністров’я та дорослішають у всім знайомий спосіб: ходять на ставок, регочуть, смалять цигарки, відпрацьовують прийомчики з карате, іноді п’ють пиво, сваряться, вирішують, кто кого більше любить і чия дівчина Танька, пасуть гусей. Одним словом, ті, хто виріс не у великому місті, точно побачать себе та свою підліткову компанію. Але невизнане Придністров’я вносить свої корективи, тож кожний повинен буде вирішувати, шо робити далі – залишитися там чи їхати працювати. 

Відомо, що дітей знімати дуже важко. Але тут складається враження, що їх знімали прихованою камерою – настільки вони безпосередньо себе поводять, без всякого загравання з глядачем. Примітно ще й те, якщо прибрати назву стрічки, то вона виходить абсолютно прикладною: так живуть підлітки зараз і в будь-якому селі в Україні, Молдові, Росії чи Білорусі. І всі вони рано чи пізно стикаються з питання: їхати чи залишатися.