Нетуристична Одеса: Зворотній бік "маленького Парижа", дно "Привозу" та оспіваної Бабелем Молдаванки

Одеса славиться старовинними вуличками і атмосферними двориками, однак навіть у парадній частині "Перлини біля моря" є вади, що не впадають в очі туристам

Кореспондентка Depo.Одеса прогулялася центром міста, околицях "атмосферного" "Привозу" і Молдаванки і відобразила іншу "естетику".

Так, почавши екскурсію з кута Преображенської та Пастера, тобто зазирнувши до будинку № 64 по Пастера, можна опинитися у руїнах. Зазначимо, що це одна з найстаріших вулиць Одеси, вона з'явилась у 1824 році і тягнулася від Херсонського скверу і Старопортофранківської до вулиці Преображенської, впираючись у Міський сад і з'єднуючи бандитську Молдаванку з центром. Будинок №64 по вул. Пастера був побудований у 1850 році за проектом архітектора Івана Козлова. Перед відкриттям Всесвітньої Паризької виставки 1889 року у цьому будинку приймали заявки на експонати. Саме для цієї виставки в Парижі спорудив легендарну вежу інженер Ейфель.

У перші повоєнні роки за цією адресою розміщується зсувна гідрогеологічна станція, а у середині ХХ століття – зоомагазин. Нині це насилу можна назвати житловим будинком. Двір розритий, заґратований, немов там сидять в'язні, а сходами зліва просто страшно підніматися.

Вул. Пастера, 64

Попереду – Міський сад. Важко уявити більш красиве місце в Одесі, але і тут не без проблем. Так звана "реконструкція" Літнього театру на його території триває досі. А тому в цій оазі краси можна побачити вантажівки з піском, мам з колясками і дітей на гойдалках.

Відзначимо, що історія Міського саду могла закінчитися 200 років тому, коли у Фелікса Рібаса закінчилися кошти на підтримку саду біля будинку. План парку ретельно продумували, ротонда і фонтан повинні були стати головними прикрасами місця. Проте догляд за деревами, полив і інші садові роботи вимагали багато часу і коштів, тому Рібас попросив герцога Рішельє прийняти в дар міста сад і зробити його місцем відпочинку містян. Надалі влади міста неодноразово знаходили кошти, щоб підтримувати сад в пристойному вигляді, але, мабуть, це історія не про нинішніх одеситів.

"Гуляючи поступово" по Дерибасівській, до будівлі колишнього Рішельєвського ліцею, можна відчути запах коней і засмічені підвали. Ліцей був відкритий у 1817 році як закритий середній навчальний заклад підвищеного типу для дітей дворян, який готував чиновників для роботи у державних установах. Тут розташовувалися фізико-математичне, юридичне, фінансове відділення та інститут східних мов. Ліцеїсти носили формений одяг: шпаги і трикутні капелюхи. Ліцей відвідував імператор Олександр І, там читали свої вірші і розмовляли з ліцеїстами Пушкін, Міцкевич, Батюшков, Жуковський. У ліцеї викладав Дмитро Менделєєв.

Згодом власником будинку став купець Вільгельм Вагнер, ім'ям якого з часом і назвали цю будівлю – будинок Вагнера, який зараз, незважаючи на відреставровані ґрати, частково перетворюється на пустку.

Ось так вигляжає будинок Вагнера

А ось двір будинку навпроти "прикрашають" сміття, пральна машинка і витяжки парадних ресторанів головної вулиці. У будинку № 17 по вул. Дерибасівській, побудованому у 1875 році архітектором Феліксом Гонсіровскім, у 1911-му жив художник Василь Кандинський, про що нагадує меморіальна дошка роботи скульптора Олександра Токарєва.

Вул. Дерибасівська, 17

Опинившись на Катерининській, можна виявити ще одну "пам'ятку" – балкон другого поверху історичної будівлі, побудованого архітектором Юрієм Дмитренко у 1905 році, "прикрашають" листи жовтої деревоплити. Цю будівлю на розі Грецької було побудовано на замовлення Федора Маврокордато, і серед одеситів вона відома як "будинок з найдовшим балконом": суцільний балкон третього поверху, за легендою, є найдовшим в Європі. Відзначимо, що огорожу з деревоплити минулого року встановили власники готелю, яким належить приміщення на другому поверсі, і той найдовший балкон і зовсім викликає сумніви щодо безпеці. У дворі пам'ятника архітектури – будівельне сміття.

Потворний балкон на пам'ятнику архітектури

Depo.Одеса рухається далі по Катерининській поміж відкритих підвалів, занедбаних авто і неприбраних спиляних гілок.

Жіноча консультація №7 на розі Троїцької, яка відноситься до пологового будинку №5, також "вітає" аварійним балконом. При вході напис "Дуже небезпечно" протверезить будь-кого.

Руйнується і двоповерховий "привид жахів" на Катерининській, 61, який, мабуть, теж колись був привабливим. У 1880 роки будинком володів Бер Юдков Тетельман, скарбник Одеської головної єврейської синагоги, пізніше тут жили купці, викладачі, акушерки, працювала фабрика паленої кави Павла Консулова. Але зараз будинок "втомився".

А от про те, що "Привоз" вже неподалік, можна дізнатися по вщент розбитій дорозі. Старий одеський міф, який нав’язує нам сучасний Клуб одеситів та деякі любителі Росії, кажуть, що Одеса починається з "Привозу". Історія знаменитого ринку починається у 1827 році. Він представляв собою досить брудний майданчик без будівель, де торгували привізним товаром. Один з номерів "Одеського вісника" того часу зазначав, що площа була дуже брудною і смердючою, оскільки люди справляли нужду прямо між дерев'яними лавками, та й кругом валялися відходи і залишки від продуктів, які розкладалися. Потім з'явилися комбіновані торгові приміщення з бетонними підлогами і водозливами. Під час спалаху чуми ринок спалили. З'ясувалося, що хворі майже всі мали відношення до "Привозу". На ринку стояв бруд, не було чим дихати від кінського поту, у підвалах торгових лавок жили щури. У 1902 році тут з'явилися вже численні кам'яні споруди. Найвідомішим вважається Фруктовий пасаж, зведений за проектом архітектора Федора Нестурха, який складався з чотирьох двоповерхових корпусів, з'єднаних арками. "Привоз" вже у ті роки славився великою кількістю дешевих товарів і численністю покупців різних національностей. У 1958 році на ринку звели капітальні м'ясний та молочний корпус, а територію - заасфальтували. 

Але Depo.Одеса вирішив показати не один із відомих ринків України, а територію за "Привозом". Це не те місце, де туристів не поведуть екскурсоводи, бо навіть одесити, коли туди потрапляють, намагаються якомога швидше залишити Новощепний ряд. 

Нині Новощепний ряд, що проходить за "Привозом" – це клоака з "бомжів", наркоманів, сміття, смороду і паркувальної плутанини, коли джипи блокують трамваї, давлячи покупців з авоськами.

Далі по курсу – відома Молдаванка, район нальотчиків і "короля" Мішки Япончика. Зараз це "вбитий" район "колоритних одеських двориків". Наприклад на вулиці Мельницькій у 20-х роках XIX століття були охайні будиночки для мірошників та їхніх родин. Ідилія тривала недовго: роботу млинів поступово переймали на себе парові механізми, по сусідству будувалися заводи і фабрики, а поруч оселилися батраки і втікачі – типовий контингент для набору промислових робітників у ті часи. Зараз це занедбані, засмічені маленькі будиночки із залізними ґратами.

Вулиця Мельницька

А ось розташована поруч з Мельницькою вулиця Степова, де можна побачити "будинок-привид", зарослий зеленню.

Маленькі будинки, що потопають у бруді вулиці, відсутність елементарних побутових зручностей – ось такою була колишня Молдаванка, і таке враження, що відтоді мало що змінилося.

Степова сьогодні

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Одеса