"Мені тут немає місця": Чому одесити емігрують за кордон 

Куди їдуть одесити і чому з'ясовувала кореспондентка Depo.Одеса, яка поспілкувалася з колишніми співвітчизниками. 

Нещодавно стало відомо, що Україна посіла 133 місце зі 156 в рейтингу щастя, десь між Чадом та Ефіопією. В десятку найщасливіших країн увійшли Фінляндія, Данія, Норвегія, Ісландія, Нідерланди, Швейцарія, Швеція, Нова Зеландія, Канада та Австрія. Тому не дивно, що перший співрозмовник, 50-річний Віталій Васильович, який поросив не називати своє прізвище, нещодавно продав свою двокімнатну квартиру на Молдаванці та купив дім у Норвегії. 

"Дуже хотілося фруктів, як з "Привозу", але потім я втягнувся в інше життя"

"Я з Уралу, приїхав служити в Одесу, а потім так тут і залишився. Вчився на моряка, маю ще освіту будівельника. Одружився, потім розлучився. Останні 10 років я був трудовим мігрантом – заробляв за кордоном, – розповідає колишній одесит Віталій Васильович. – За сім місяців я заробив гроші на квартиру. Спочатку чотири місяці нудьгував, хотів повернутися, дуже хотілося фруктів, як з "Привозу", але потім втягнувся в інше життя та відчув, що це – моє. Кожного разу, коли я повертався до Одеси, мені було моторошно. Я вже усе тут ненавиджу. Це безправ'я, відношення до людей, немічних, пенсіонерів, сервіс, починаючи з аеропорту, необов'язковість у ділових стосунках, тьху… – Віталій ледве стримано вилаявся. – До хорошого швидко звикаєш".

Норвезькі краєвиди зачарували колишнього одесита Віталія Васильовича

На питання, чому обрав саме Норвегію, він розповів, що усе об’їздив, усюди працював, де потрібна чоловіча сила – хостели, підприємства, господарства, але саме Норвегія прийшлася йому більше до душі. "Там дуже красиві краєвиди, нема великого скупчення людей, як, наприклад, в Англії чи у Франції. У мене з’явилися там гарні друзі, вони місцеві, з "русаками" (так заробітчани, за словами  Віталія Васильовича, називають росіян та українців, - Ред.) я не спілкуюся, тому що вони завжди хочуть отримати гроші, нічого для цього не зробивши. Мені подобаються там жінки. Наприклад, моя кохана - худорлява білявка, але я не хочу вдруге одружуватись. Там це дуже серйозно. Я не можу на неї накричати чи вилаяти, як тут одеситку. Там фемінізм – одразу запрацює поліція, суд та розподіл майна. З одеситками простіше, але вони дуже хитрі: нещодавно я продавав квартиру, так одна просто прийшла та роздяглася. Я посміявся та прогнав її, може щось підчепив би від неї. Я більше не хочу усього цього бачити. Набридло", – підсумовує наш співрозмовник. 

"Мені немає чого робити в Одесі"

Наша друга героїня – 38-річна Наталія, яка виїхала п'ять років тому у Чехію та живе у Празі. Вона народилася в Одесі, закінчила тоді ще "Нархоз", а згодом стала працювати на іноземну аудиторську фірму. Згодом переїхала до Києва, а потім була Прага. Каже, що багато працює, але  дуже щаслива і ні в якому разі не хоче повертатися. "Батько благає, щоб я була з ним, але мені немає чого робити в Одесі, тут немає для мене роботи, – каже жінка. – У мене змінився стиль життя". Вона розповіла, якою було її життя в Одесі та яким стало у Празі. "В Одесі після офісу ми ходили десь у клуб, лягали десь о другій ночі, а потім знову до офісу десь о 10:00. Але пражани живуть інакше. Вони гуляють біля Влтави після роботи, займаються йогою та рано лягають спати, десь о 21:00. О шостій ранку вони прокидаються, бігають, заварюють злаки та їдуть на роботу. Мені цей ритм подобається", – каже Наталя.

У Празі Наталія повністю змінила свій стиль життя

За її словами, вона не заробила ще собі на квартиру, але живе у гарних апартаментах із улюбленою кішкою, може їздити на відпочинок до подруг, які вийшли заміж у Німеччину. Сама вона так не хоче, каже, що нема часу на приватне життя. "Там мене ніхто не питає, чому в мене немає дітей та сім’ї, як постійно сусідки батька", – каже Наталя. Вона сумує тільки за гарною їжею та ресторанами в Одесі. "Чехи їдять дуже жирні страви, тому іноземці, а це практично 90% нашої фірми, готують собі", - каже жінка. Вона запевнила, що не збирається прожити всевсе життя у Празі, а хоче і надалі відкривати для себе Європу. 

Хоча Наталі Прага й подобається, залишатися тут назавжди вона не збирається

"Моя улюблена Канада" 

Ще один емігрант – 35-річний Іван, який теж народився в Одесі. Він закінчив філософський факультет ОНУ Мечникова, одружився з одеситкою, одного часу працював за фахом. Потім зрозумів, що не може забезпечувати сім’ю та перевчився на IT-спеціаліста, а згодом переїхав з дружиною до Канади. Там у нього та його дружини Марії народилася вже друга дитина. Зараз вони живуть у Монреалі – найбільшому місті у провінції Квебек та другому за величиною у Канаді.

У Івана та його дружини у Канаді народилася друга дитина

"Майже 10 років тому я зрозумів, що моя освіта нічого мені не дає, я заробляв навіть, працюючи на машині сміття, – розповідає чоловік. – Я став шукати якийсь вихід з ситуації. Пройшов комп’ютерні курси, мені завжди це подобалось, крім філософії, – згадує він. – Потім знайшов програму, за якої можу виїхати з Одеси та працювати у Канаді. Тут велика наша діаспора, і тут я без проблем відчуваю себе українцем". Зазначимо, що Іван слідкує за подіями в Україні та переймається долею друзів, які залишилися в Одесі, але не збирається повертатися у минуле.

Інша наша співрозмовниця, колишня одеситка, 43-річна Катерина, теж вже багато років живе у Канаді. Колись вона вийшла заміж за канадського художника, але дуже сумує за Одесою. Приїжджає сюди щоліта погрітися, підлікуватися, відвідати косметологів – каже, що тут дешевше – та поспілкуватися з друзями, яких вона не змогла знайти за кордоном. Жінка планує вивчитись на психолога та вести практику. "Так, мені не завжди там добре, навіть в Оттаві, зараз туди переїхали багато іноземців, Канада усіх приймає, але в Одесі я більше жити не хочу, тут мені ніколи не таланило", – зізнається Катерина. Вона мріє колись стати на ноги та самостійно заробляти.

Катерині ніколи не таланило в Одесі, а Канада прийняла її

Едмон став рідним для колишньої одеситки Катерини

"Мені подобається як тут, у Канаді, ставляться до людей, дітей та тварин. Тут ніколи не б'ють малюків, не кричать на них, і не викидають на вулицю моїх улюблених собак", – підсумувала вона. 

"В Америці я знайшла себе"

А от ще одна молода одеситка, Світлана, у 26 років теж змінила своє життя – вийшла заміж за техасця. Вона закінчила факультет психології в університеті ім. Мечникова, пережила невдалий шлюб з однолітком з Одеси та поїхала за кордон заробляти собі на життя. Там вона вийшла заміж за чоловіка, який набагато її старше. Світлана 14 років тому виїхала з Одеси і не збирається кидати своє американське життя. "Мені не щастить на чоловіків, я перестала шукати любов, але я знайшла себе, – зізнається Світлана. – Я отримала освіту дизайнерки і зараз займаюсь тим, що проектую будинки, також професійно займаюся фотографією".

Улюблена справа Світлани - фотографувати

Вона допомагає своїм рідним з Одеси, слідкує за політичним життям України, але вважає, що процес становлення країни буде ще довгим. "Я приїздила до Одеси два роки тому на пару днів та відчула стрес, більше я такого не хочу", – каже американка.

Приїхавши два роки тому до Одеси Світлана відчула стрес

"Тривалий час я жила у Тусоні, штат Арізона. Я розбила не одне авто, але навчилася їздити. Не так шалено, як в Одесі, але все ж таки, там з цим безпечно. Там гарні лікарі, гарні вчителі. І це не Європа, де тебе завжди будуть приймати як мігранта, тут можна стати щасливим". На запитання, чого їй в Америці не вистачає, Світлана відповіла: "Шоколаду та оселедця". "Так, вони не знають смак справжніх солодощів, нашого "Наполеону" і суто одеської кухні – форшмаку, чорного хліба, оселедцю. Коли я приїздила до мами в останній раз, вона тільки це і готувала мені". 

"Жалкую, але не повернуся"

А ось ще дві історії одеських емігрантів, які виїхали на Росію.

Перша – про чоловіка, якому зараз майже 40 років. Він закінчив український філфак та плекав українську літературу та філософію. Володимир одружився в Одесі, пішов до аспірантури, але коли народилася донька, зрозумів, що потрібно заробляти гроші. Де він тільки не працював, згодом став масажистом. Спробував заробляти на Росії, справа пішла. Згодом Володимир зі своєю родиною переїхав до Москви, і почав розвиватись у цьому напрямку.  "У мене захворіла дочка, її треба було лікувати, потрібні були гроші, так сталося", - швидко пояснює нам ситуацію Володимир.

А от ще одна історія, навпаки, про одеситку Ірину, яка любила усе "російське" і вирішила звідси виїхати. Але передусім зазначимо, що в неї дійсно щось в Одесі, як то кажуть, не клеїлося. 

Ще у студентські роки в одеській квартирі, де вони жила, швидко померли її бабуся та дідусь, а згодом від тяжкої хвороби чоловік. З новими силами вона вирішила почати нове життя у Калінінграді. Жінка вдруге вийшла заміж, народила троє діток. "Кьоніг (так на німецький манер звуть Калінінград місцеві мешканці, - Ред)  - красиве місто, поряд Європа, ми постійно кудись виїжджаємо, чоловік добре заробляє, – каже Ірина. – Але мені не подобається те, на що зараз перетворилася Росія. Я втекла від української мови, для мене головна російська класика, тому я завжди хотіла виступати у театрі. А зараз тут напрочуд засилля православ’я, війни та патріотизму. Мене це бісить, як ліберала, але, на жаль, ми не можемо знайти роботу в Європі і тому змушені жити тут", - з сумом заключила вона. 

Місцеві жителі називають Калінінград на німецький манер - Кьоніг

Так, не всі одесити знайшли своє щастя за кордоном, міграція – цілком нормальне явище, можливо, хтось з них ще повернеться, але це вже буде інша історія.

Фото на головній: pixabay.com