Архіви КДБ: Як старообрядці на Одещині намагалися вирватися з гостинних радянських лещат

У різні періоди існування СРСР окремі люди чи навіть групи людей переїжджали на територію "великого й могутнього", введені в оману радянською пропагандою. Як правило, побачивши життя в СРСР зблизька, намагалися якомога скоріше вирватися з гостинних радянських лещат. Однак, "вхід рубль – вихід два": це було майже неможливо. Саме у таку ситуацію потрапили у 1940-х старообрядці-етнічні росіяни, які переселилися з Румунії на Одещину.

Наприкінці 1944-го – початку 1945 років за дозволом Радянського уряду на територію СРСР з Румунії переселилися 258 сімей старообрядців, які раніше були румунськими підданими й проживали у селі Неводарь. Перша група переселенців, яка складалася з 60 сімей, прибула до Союзу у грудні 1944-го. Їх розмістили у колишній німецькій колонії в селі Семенівка Старокозацького (увійшов до складу Білгород-Дністровського) району тодішньої Ізмаїльської області. Новоприбулі отримали радянське громадянство, а з ним – будинки, земельні та присадибні ділянки.

У квітні 1945 року до СРСР прибули ще 198 сімей, їх направили до Ростовської області (Росія). Однак, там старообрядці не закріпилися й звернулися до уряду з проханням переселити їх до Ізмаїльської області. Прохання було задоволене – старообрядці з другої групи оселилися у Старокозацькому та Арцизькому районах нинішньої Одещини.

Переселенці були щільно оточені агентами й інформаторами радянської спецслужби, які вже у лютому 1946 року почали повідомляти своїм кураторам, що серед старообрядців поширюються емігрантські настрої. Не забарилося й підтвердження: самі старообрядці завалили МДБ та МВС заявами з проханням дозволити їм повернутися до Румунії, на попереднє місце проживання. Переселенці були уже ледь не впевнені у тому, що виїдуть з СРСР, тому відмовлялися обробляти землю, повертали її разом із посівним матеріалом органам влади.

Одразу ж розпочалися пошуки винних у ситуації, яка виникла. І, звичайно ж, це не могли бути радянські урядовці та реалії проживання у Союзі. Винуватців радянська спецслужба шукала серед старообрядців-переселенців. Агентура доповідала, що серед тих, хто приїхав з Румунії, існувало "куркульське угруповання", члени якого й підбурювали "звичайних" старообрядців до (ре)еміграції. Безпосередніми учасниками угрупування агенти називали: Артамона Романова, Степана Петрова, Григорія Осіпова, Софрона Філаретова, Кірьяна Раковича, Федула Іванова та Мілітєя Кірсанова.

Перелік старообрядців-"куркулів",  які підбурювали одновірців до повернення до Румунії

Нишпорки доповідали, що на час переселення із Румунії ці особи були старостами й бригадирами, а переїхавши, змогли зберегти свій вплив на "бідняцько-середняцьку масу". Саме вони були ініціаторами виїзду переселенців з Ростовської області до Бессарабії. Щоправда, самі ж чекісти зауважували, що підстави для невдоволення життям там були, колишні старости і бригадири ініціювали переселення, "використовуючи наявні труднощі з жилими площами та земельними наділами".

Відомо, що спершу Осіпов, Іванов та Романов зібрали підписи під колективним зверненням на ім’я Калініна й у серпні 1945 року відправили з ним до Москви двох делегатів (бідняків) Жигарєва та Семенова. Агітацію за повернення до Румунії стали проводити вже після того, як усі старообрядці-переселенці опинилися в Ізмаїльській області. У лютому 1946 року ними було зібрано 50 заяв одновірців з проханням надати дозвіл на виїзд, які були передані до обласного Управління МВС. Згодом почали подавати заяви й інші родини.

Агенти, тим часом, доповідали, що учасники "куркульського угруповання", крім підбурювання до повернення у Румунію, загалом проводять антирадянську агітацію. Її основною тезою було очікування нової війни – між західними союзниками та СРСР. Не залишилися поза вухами нишпорок й коментарі декого зі старообрядців відносно політики Радянського союзу. Зокрема, старообрядці Філаретов й Іванов наступним чином коментували виступ Сталіна 16 березня 1946 року: "Сталін у своєму виступі сказав, що треба 15 років, щоб відбудувати знищене господарство. Значить, ми повинні ці 15 років працювати безкоштовно на Радянський союз. Ми не зможемо тут прожити, здохнемо від голоду. Нам треба добиватися виїзду до Румунії, там ми знову будемо жити добре".

На тему очікуваної війни Філаретов, за повідомленнями агентів, казав таке: "Скоро буде війна між СРСР та Англією. Англія найсильніша у світі, її ніхто не зможе перемогти".

Спеціальне повідомлення начальнику 5-го відділу МДБ (який був зайнятий "боротьбою з ідеологічними диверсіями") товаришу Карпову про організовану антирадянську діяльність куркулів серед переселенців-старообрядців на території Ізмаїльської області

Уважно слідкуючи за настроями старообрядців, органи держбезпеки інформували про проблему партійні структури. Партійне керівництво почало вживати заходи, які мали б нівелювати бажання старообрядців повернутися до Румунії. Був задіяний "метод пряника": на кожну родину переселенців у цей голодний повоєнний період для харчування було видано по 15-20 пудів хліба, забезпечено посівним матеріалом, фуражем, виділені фонди мануфактури й готового одягу. Паралельно працювала агентура органів держбезпеки, яка займалася "шептанням пропаганди" серед старообрядців-бідняків проти заможніших одновірців. Чекісти звітували, що ці заходи в комплексі переконали бідноту не виїжджати до Румунії.

Утім, й "куркульське угруповання"  не припиняло роботи серед одновірців, переконуючи і далі писати заяви з проханням надати дозвіл на виїзд до Румунії. Коли делегації до місцевих органів влади з бажаючих виїхати не принесли очікуваного результату, зокрема через проведення контрпропаганди серед делегатів, виникла ідея відправити "ходоків" до лідера Радянської України Микити Хрущова. Однак, під колективними зверненням вдалося зібрати дише 20 підписів.

Переселенці-бідняки на той час вже почали інтеграцію у радянське суспільство. Хтось займався проведенням весняно-польових робіт, хтось влаштувався на роботу до Рибтресту або залізниці тощо. Тож спроба рееміграції майже півтисячі родин переселенців була радянськими владою та спецслужбою вдало придушена.

Титульна сторінка добірки копій розсекречених доповідних та спецповідомлень МДБ за період із травня по червень 1946 року

Попри це, серед старообрядців залишалася група невдоволених, тож чекісти й надалі тримали "руку на пульсі". Переселенці залишалися оточеними нишпорками. Була заведена агентурна справа "Емігранти", в рамках якої співробітники МДБ шукали можливі зв’язки "куркульського угруповання" з іноземними розвідками та осередком старообрядництва у Румунії.

Читайте також:

Як повоєнну Одесу чистили від "білих мікробів"

Ізмаїльська примара: Як на Росії клепали міф про штурм "найнеприступнішої фортеці" Європи

Як передвоєнна гонка озброєнь поклала край життю і кар’єрам одеських "бракоробів"