Ізмаїльська примара: Як на Росії клепали міф про штурм "найнеприступнішої фортеці" Європи

Напередодні Різдва, 24 грудня, на Росії відзначали один із Днів воїнської слави, приурочений до штурму Олександром Суворовим у 1790 році начебто найкращої фортеці Європи – Ізмаїла. Утім, вочевидь, й існування неприступної фортеці як споруди зі стінами та вежами, й її героїчний штурм – не більше, ніж вигадка понад 200-річної витримки

Ізмаїльська примара: Як на Росії клепали…
"Штурм Ізмаїла", Є.Данилевський, В. Сибірський

Вислів "Потёмкинские деревни" широко відомий. Так називають спроби окозамилювання, коли замість реального втілення проектів пропонується їхній ерзац. Вважається, що вислів виник, коли до поїздки Катерини II півднем України в 1787 році за наказом її вельможі графа Потьомкіна були споруджені бутафорські села, які мали демонструвати Катерині та іноземним послам, що її супроводжували, розквіт південних куточків імперії. Інший приклад окозамилювання, що стосується тих самих часів, увійшов в імперську історіографію зі знаком плюс, хоча був тим самим "потьомкінським селом", точніше – "суворовською фортецею".

Як на Росії міфологізували Ізмаїл 

У російській історії зовсім небагато подій, які увійшли у фольклор і стали міфологемами. Але штурм османського Ізмаїла росіянами – одна з таких. Він зустрічається і в анекдотах, і в шкільних підручниках. У побуті "штурмом Ізмаїла" жартівливо називають нездійсненне, нереальне завдання. За офіційною російською версією, Ізмаїл у XVIII сторіччі був найкращою фортецею Європи. "Високий вал, широкий рів глибиною до 10 метрів, 260 гармат на 11 бастіонах. Гарнізон фортеці на момент підходу російського війська перевищував 35 тисяч людей", – повідомляють "історичні" джерела.

Полководець Олександр Суворов, готуючись до штурму й об'їхавши підступи до Ізмаїлу, нібито заявив: "Ця фортеця без слабких місць". Ще за кілька років він скаже: "На штурм подібної фортеці можна було зважитися тільки один раз в житті".

Ці цитати створюють в уяві обивателя неприступну кам'яну громаду величної фортеці. Закріплює уявний образ хрестоматійна ілюстрація радянських художників – харків’янина Євгена Данилевського і полтавця Володимира Сибірського "Штурм Ізмаїла", де фортеця оперезана високими стінами та вежами. Але виникає питання, чи була така твердиня насправді, як і її героїчний штурм.

Суворовська арифметика

"Штурм" Ізмаїла відбувся 22 грудня 1790 року під час чергової російсько-турецької війни (1787–1792 років). Тривав він вісім годин. Із 35 тисяч захисників Ізмаїлу, за легендою, врятувався лише один. Турки начебто втратили убитими 26 тисяч людей, полоненими –  дев’ять тисяч, близько двох тисяч померли від ран в першу добу після штурму. Росіянами були захоплені 265 гармат, 42 судна, 345 прапорів. Суворов вказав в рапорті втрати російської армії в 1815 осіб убитими і 2455 пораненими.

Насторожує співвідношення втрат. Виходить, що наступаючи, штурмуючи рови, вали, кріпосні стіни і бастіони, російське військо втратило загалом 4270 людей, а оборонці-турки, прикриті тими самими ровами, валами, мурами – 35 тисяч (із них 28 тисяч безповоротно). Фантастичні цифри – співвідношення втрат: один загиблий (у наступаючих) до вісьмох (у захисників).

Аксіома стратегії "один оборонець на три наступаючих" "спростована" суворівської "Наукою перемагати". Існує легенда, що коли ад'ютант, що складав реляцію Суворова, обережно поцікавився, чи не забагато, мовляв, пишемо убитих турків, той відповів: "А що їх жаліти, супостатів?".

Після таких "переможних реляцій" (а хто їх перевірятиме?) захоплений придворний поет Катерини II Гаврило Державін написав "Грім перемоги, лунай!", який став неофіційним гімном Російської імперії. Так російськими теренами був запущений грандіозний піар-проект "Штурм Ізмаїла", який залишається у користуванні й зараз та навіть увічнений в сусідів в одному із двох десятків Днів воїнської слави.

Спробуємо розібратися, що ж штурмував граф Римницький Олександр Суворов у грудні 1790-го. 

Шукаючи сліди "найкращої фортеці Європи"

Із фортами в Ізмаїлі не заладилося. Перша фортеця, збудована Мехмедом-ага, не мала жодного військового значення. Доволі часто її брали запорозькі козаки. У 1594 та 1595 роках запорожці на чолі з отаманами Северином Наливайком і Іваном Сулимою здійснили кілька нападів на Ізмаїл. У 1609 році взагалі спалили його вщент. Навідувалися в Ізмаїл запорожці й у 1632 та 1673 роках. У першій половині XVII століття мандрівники, описуючи Ізмаїл, зазначали, що це "турецьке місто, зовсім не обнесене стіною". У другій половині того ж сторіччя, османський письменник й мандрівник Евлія Челебі, серед іншого, писав про Ізмаїл: "Оскільки фортеці тут немає, то немає і коменданта". На мапах того часу фортеця також жодним чином не позначена.

Зрозуміти, що являв собою "неприступний Ізмаїл" можна з розпорядження про знищення фортеці, яке за місяць після суворовського штурму видав генерал-аншеф Микола Рєпнін. У ньому, зокрема, йдеться: "чи не можна вже і тепер через обивателів розкопувати вал і зарівнювати рів в Ізмаїлі, позаяк зміцнення того місця майже всі земляні, без кам'яної одягу". Постає питання: куди ж за місяць після штурму зникли вежі і стіни "кращої фортеці Європи".

Немає ніяких стін та веж й у секретному донесенні від 1796 року єлисаветградського (Єлисаветград – нині місто Кропивницький, – ред.) купця і, за сумісництвом, російського шпигуна Кльонова, що його наводить у своєму звіті про розкопки фортеці у 2006 році доктор історичних наук Ігор Сапожников. Кльонов, який у середині січня 1796 року побував в Ізмаїлі, серед іншого, повідомляв: "Від знайомих своїх я дізнався, що в Ізмаїлі викопано три таємні криниці: одна всередині кам'яної батареї, що на березі (в південно-західному куті фортеці), і дві біля валу".

Таким чином, й у 1790-1791 роках, й у 1796-му в Ізмаїлі були лише земляні польові укріплення і одна кам'яна батарея, а не неприступна фортеця.

Будь-який допитливий мандрівник й сьогодні може спробувати відшукати сліди фортеці, прогулявшись берегом Дунаю від міського пляжу до паркану Ізмаїльського заводу залізобетонних виробів. І замислитися: куди зникли фундаменти трьох-чотириярусних веж і чи можливо було побудувати вежі на піску без кам'яного фундаменту.

Варто зазначити, що "фортеці" на кшталт Ізмаїльської, використовувалися під час Бородінської битви 1812 року: земляними були Багратіонові флеші, Шевардинський редут, Батарея Раєвського. Їх спорудили за кілька днів. Але Наполеону чомусь не спало на думку назвати село Бородіно "кращої фортецею Європи".

Скільки разів штурмували "неприступний Ізмаїл"

Взяття Ізмаїла Суворовим було не першим і не останнім штурмом населеного пункту російськими військами. Вперше Ізмаїл був узятий в 1770 році. Тоді російська армія під командуванням Петра Румянцева розгромила 150-тисячну турецьку армію, і до серпня корпус генерала Миколи Рєпніна захопив фортецю. Активну участь в штурмі брали запорозькі козаки. Однак за умовами Кучук-Кайнарджийського миру Ізмаїл був повернений Туреччині.

"Героїчний" штурм Суворова в 1790 році допоміг Росії виграти чергову російсько-турецьку війну, але Ізмаїл знову повернули Туреччині.

Втретє Ізмаїл був узятий генералом Григорієм Зассом в 1809 році. У тому штурмі в корпусі Багратіона брав участь й український письменник Іван Котляревський.

Четверте взяття Ізмаїла російськими військами відбулося в 1877 році, але без бою, оскільки Румунія під час російсько-турецької війни 1877-1878 років уклала угоду з Росією.

Генерал-аншефу Суворову героїчний штурм Ізмаїла був конче потрібний. Полководець прагнув зализати рани після невдалого штурму фортеці Кілія в жовтні 1790 року й стати нарешті фельдмаршалом у винагороду за Ізмаїл. Але за живого Потьомкіна – батька бутафорських "успіхів" – титули Суворову не світили. Потьомкін прекрасно розумів, що насправді являв із себе героїчний штурм. Тому клопотав перед Катериною II для Суворова лишень про медаль і чин гвардії підполковника. Що й було зроблено. Медаль викарбували, і генерал-аншеф Суворов був призначений підполковником Преображенського полку. Вищий військовий чин Суворов отримав за вісім років по смерті Потьомкіна.

Попре це, на сучасній Росії піар-проєкт "Штурм Ізмаїла" й одночасно один із численних військових фейків, підживлюють, підтримують, а його відзначення всіляко нав’язують жителям окупованих територій Донбасу й Криму. Адже він, як і решта військових міфів Росії, – ідеологічна частина гібридної війни.

Читайте також:

Історія VS пропаганда: Чому у бердянського конструктора вкрали танк

Всі новини Одеси читайте на Depo.Одеса

 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

data-matched-content-rows-num=1 data-matched-content-columns-num=4 data-matched-content-ui-type="image_stacked"