Архіви КДБ: Як повоєнний голод підсилював на Одещині антирадянські настрої

Радянська влада могла скільки завгодно заперечувати голод 1947 року, однак "для себе" чудово розуміла можливі наслідки тривалого голодування населення післявоєнної України. Для органів державної безпеки було цілком очевидним, що тривалий голод провокуватиме подальші антирадянські настрої. Тож чекісти "тримали руку на пульсі". Одеська область не стала винятком.

Насамперед, і спецслужби, і керівництво Компартії уважно стежили за ходом посівної кампанії. Перше, що кидається у вічі у відповідних звітах, – розуміння керівництвом радянської України сутності своїх периферійних структур. "Під час весінньої сівби керівники окремих колгоспів, бригадири, а особливо комірники колгоспів, користуючись безконтрольністю ревізійних комісій, розбазарюють посівний матеріал й продовольчу позику у своїх особистих інтересах", – йдеться у документах.

Наведені й конкретні приклади. Зокрема, голова колгоспу імені Шевченка Лупенко й комірник Флонда викрали 16 центнерів жита, вівса та кукурудзи. Ще 67 центнерів посівного матеріалу вони продали на ринку. У колгоспі імені Андрєєва комірник Семен Сочинський "розбазарив" 135 кг посівного матеріалу й 600 кг продовольчої позики.

Заради справедливості треба зауважити, що за можливості зерно крали й пересічні колгоспники. Але на них чекала кримінальна відповідальність, можновладці ж часто завдяки хабарам уникали покарання взагалі. Подібні речі не залишалися непоміченими місцевими жителями й, на переконання держбезпеки, ставали приводом для посилення антирадянських настроїв.

Ретрансляторами таких настроїв не обов’язково були рядові колгоспники. Наприклад, голова колгоспу імені Куйбишева – член компартії Пірус серед колгоспників говорив: "Америка почала годувати український народ, й Україна скоро відійде до Америки. Радянської влади у нас не буде". Загалом, "американська тема" тоді була доволі популярною серед жителів Радянської України. Цьому сприяло, перш за все, знайомство під час німецько-радянської війни з самими американцями, виробами їхньої промисловості, укладом життя. Співробітники КДБ фіксували проамериканські вислови вчителів, які теоретично мали б бути ідеологічною опорою влади на місцях.

Цікавим з цієї точки зору є вислови сільської вчительки Лукерії Гаврилюк, яка побивається, що Америка довго думає, і вважає, що зараз саме той момент, коли народ підтримав би руйнацію радянського ладу ззовні. Одночасно вчителька зазначає, що, щойно вродить хліб, в колгоспному середовищі антирадянські настрої вщухнуть.  

Приклади антирадянських висловів одеських вчителів 

Зрештою, не варто дивуватися тому, що у цей же час почала з’являтися друкована та рукописна антирадянська агітація. Проти ночі 1 травня 1947 року у селі Лісничівка Балтського району знайшли 13 листівок, які були прикріплені цвяшками до громадських й житлових колгоспних будівель. Самі листівки були виконані друкованими літерами на аркушах з газети, зворотних сторонах плакатів та "папері іноземного походження". Листівки містили заклики до повстання й терористичні погрози на адресу керівництва уряду та компартії.

Паралельно із цим, з МДБ СРСР було спущено анонімний документ, який надійшов на адресу ЦК ВКП(б) з міста Балта. Цей лист містив схожі погрози, а експерти встановили, що автор листа та виявлених листівок один і той самий. Цікаво, що під час проведення слідчих дій з розшуку анонімного антирадянщика, останній був обізнаний про це: до кабінету оперативника райвідділку МДБ було підкинуто записку від цього аноніма, де йшлося, що він виїжджає до Карпат, відповідно не треба "турбувати" місцеве населення.

Населення, в принципі, й не турбували. Оперативники, які були відряджені до Балтського району, перевіряли перш за все папір, на якому було виконано листівки. З’ясувалося, що автора можна вирахувати по самому плакату, оскільки вони в обмеженій кількості передавалися у села. У Ліснічівці до усіх власників таких плакатів (котрі як заохочення вручали колгоспникам та працівникам МТС) звернулися з вимогою повернути плакати до партійної організації. Не зміг принести плакат лише Іван Горячук, мовляв, "комусь дав і не повернули".

До особи цього колгоспника й стали приглядатися оперативники. З’ясувалося, що зі святкування 1 травня, яке відбувалося у клубі, він пішов раніше, ще до початку усіх урочистостей. Тобто, мав час і можливість поширити листівки. Це дало привід для обшуку, під час якого були знайдені різноманітні антирадянські записи та інші речові докази. Для арешту Горячука підстав було більше ніж достатньо. Але його постать не надто "в’язалася" з антирадянщиною. Горячук був бригадиром колгоспу, колись належав до комсомолу, за участь у німецько-радянській війні був нагороджений сімома медалями та орденом "Червона Зірка".

Під час допитів колгоспник намагався все заперечувати, однак після ознайомлення із вилученими у нього речовими доказами визнав провину. Мотив вчинку Горячука у матеріалах справи був визначений наступним чином: "під впливом антирадянських настроїв, які виникли у нього на фоні нестачі продуктів, а також в результаті антирадянської обробки його оунівцями під час поїздки за продуктами на Західну Україну". Це надавало привід співробітникам держбезпеки "розкручувати" справу не лише у напрямку поширення антирадянщини, а й шукати "організоване антирадянське підпілля".

Приблизно в цей же час за антирадянську агітацію був заарештований ще один житель Балтського району Петро Капличний, який працював зоотехніком районного відділу сільського господарства. Він також власноручно виготовив кілька рукописних листівок (друкованими літерами).

До антирадянщини Капличного також спонукало скрутне матеріальне становище. Принаймні, у матеріалах справи йшлося, що листівки він зробив через антирадянські настрої, "які виникли у нього під впливом матеріально-побутових умов".

Читайте також

Як радянська влада морила голодом Одещину в 1947 році

Як помирала від повоєнного голоду Бессарабія