Архіви КДБ: Як радянська влада морила голодом Одещину в 1947 році

Голод 1947-го, лише за офіційними тогочасними звітами, забрав життя сотень жителів Одещини. Із тисяч хворих на дистрофію медичну допомогу отримав ледве кожний дев’ятий. Фіксувалися випадки людожерства

Юрій Щур
Кандидат історичних наук, старший викладач кафедри новітньої історії України Запорізького національного університету
Архіви КДБ: Як радянська влада морила го…

На початку січня 1947-го року на теренах Одеської області вже давався взнаки черговий голод (за радянською термінологією – "продовольчі труднощі"), який влада знову списувала на "недорід". У донесенні МДБ перераховувалися райони, охоплені лихом: Біляївський, Овідіопольський, Благоєвський, Гайворонський, Комінтернівський та інші, де колгоспники масово пухли й помирали.

Списуючи нестачу хліба на негоду, співробітники органів держбезпеки, разом із тим, не могли не фіксувати й випадки прямої недбалості влади на місцях. Зокрема, у восьми сільських радах Одеського приміського району обліковувалися 90 опухлих колгоспників. Місцева влада в цей же час не подбала про забезпечення лікарень хлібом та іншими продуктами. Через це опухлих не госпіталізували, окрім того, було зірвано відкриття дитячого будинку.

У 38 колгоспах Іванівського району колгоспники отримували на трудодень від 25 до 100 грамів зерна, а в 11 колгоспах хліб на трудодні взагалі не видавався. Тож не варто дивуватися, що в районі була значна кількість опухлих від голоду.

Тим часом, співробітники МДБ з тривогою, як вони самі зазначали, відслідковували збільшення листів з голодуючих районів до рідних, які перебували у Радянській армії. Наводився, зокрема, уривок з листа колгоспниці Кушнір з Біляївського району до брата-офіцера. "Немає більше сил дивитися, як пухнуть мої крихітки від голоду. Я знесилила й боюся, що це життя доведе мене до крайнощів. Допоможи, чим зможеш", – писала доведена до відчаю жінка. 

Уривок із листа колгоспниці Кушнір до брата

У доповідній про "продовольчі труднощі" в Одеській області міністр держбезпеки Савченко перелічував заходи, які вживалися місцевою владою у цій ситуації. Зокрема, йшлося, що зорганізується харчування для 36 тисяч дітей (20 тисяч школярів, 10 тисяч дошкільнят та 6 тисяч дітей ясельного віку). Також планувалося відкрити 150 дитячих ясел на 6000 дітей, дев’ять харчових станцій на 3000 людей та 10 дитячих будинків на 2000 дітей. Структури охорони здоров’я мали завезти до голодуючих районів 15 тонн риб’ячого жиру.

У березні 1947 року той же міністр Савченко інформував ЦК КП(б)У, що в Одеській області зберігається досить важка ситуація. Зокрема, станом на 20 березня було зареєстровано 26609 хворих на дистрофію, з яких 10820 – діти. Померли 389 людей.

У звітах МДБ описувалися випадки, від яких волосся стає дибки. Так, у селі Нові Шомполи якісь батьки покинули чотирьох дітей й невідомо, де зникли. Дворічна дитина померла від дистрофії, інші діти її з’їли. Цих дітей відвідав лікар Нестеренко. Він і звернувся до голови місцевого колгоспу імені Кірова на прізвище Підопригора з проханням надати допомогу хворим дітям. Голова відповів: "Це не колгоспники, хай про них піклуються батьки". Про важкий стан дітей було проінформовано й голову райкому компартії Соколенка. Однак допомоги малі не отримали, усі померли від дистрофії.

Кількість листів з повідомленнями про голод з Одещини до рідних, які перебували у Радянській армії, зростала. Лише за січень-лютий чекісти нарахували понад 5,5 тисяч таких повідомлень. Тексти листів були подібні один до одного: скарги на важкі умови життя, недостатнє харчування й перерахування тих, хто хворіє на дистрофію або вже помер.

"Так жити далі, як зараз, не можливо. У нашому селі люди потерпають від голоду, пухнуть і помирають. Уже померли – Макариха, Сінкевич, Рябошанка Сергій та інші", – повідомляв житель села Андріївка Іванівського району Джусан.

"Альоша ходить опухлий, Люся – теж, їм немає чого їсти і немає, де заробити, продати нема чого. У Гані діти маленькі, як скелети ходять, кушають макуху, але і її важко дістати. У нас уже багато померли від голоду. Усі падають й помирають. Так хочеться жити, а смерть не дає", – писала жителька Одеси Сорочан.

"Дуже багато опухлих людей, багато помирають. Цього тижня померли три людини від голоду. Вася лежить геть опухлий і Володя теж, Катя опухла.  Г. Масталов лежить опухлий з матір’ю, Вороненко Сіма теж опухла, Лахманчук теж опухлий. У кого немає корови, так й опухлі. Моторошно від цієї голодовки", – перелічувала жителька Крижановки Панченко.  

Уривки з листів жителів Одеської області з повідомленнями про голод

Чекісти змушені були визнавати, що надання медичної допомоги голодуючому населенню Одеської області перебуває у жахливому стані. З майже 27 тисяч хворих на дистрофію шпиталізовані були лише 3 тисячі, із них у самій Одесі – трохи більше тисячі. У деяких районах хворому від голоду населенню взагалі не надавали медичної допомоги. Харчова допомога привозилася часто із запізненням або ж взагалі розкрадалася.

За такої ситуації не було нічого дивного у тому, що під час весняної посівної кампанії фіксувалися часті випадки крадіжок зерна жителями сіл. Голодної смерті ці люди боялися набагато більше, ніж тюрми. Характерним є вислів, зафіксований одним з інформаторів МДБ. "Усі з нетерпінням очікували посівної кампанії, щоб можна було прожити. Усі будуть красти зерно, а якщо хтось й попадеться, то у в’язниці не помреш – там дають 500 грамів хліба на день", – переповідав інформатор.

Варто зазначити, що Одещина тоді, як і нині, була однією із головних житниць України.

Читайте також

Як помирала від повоєнного голоду Бессарабія

Партійці замість фахівців: Як німецький колоніст оцінював херсонські колгоспи напередодні Голодомору

Що коїлося в запорізькому селі напередодні Голодомору

Всі новини Одеси читайте на Depo.Одеса

 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme