"Запхай їх у катакомби, топи у Чорному морі": Хто керував Голокостом на Одещині

Для Одещини Голокост – це, насамперед,  масові вбивства єврейського населення Одеси, області та міст Придністров’я восени 1941 та взимку 1942 років. Вони відбувалися під керівництвом військовиків Третього Рейху, диктатора Королівства Румунія Йона Антонеску, віце-президента ради Королівства Румунії, губернатора Трансністрії Георгія Алексіану та генерала Ніколає Маціці.

За даними перепису, 1926 року в Одесі проживало орієнтовно 133 тисячі євреїв, це приблизно третина населення міста. На території між Бугом і Дністром, за різними даними, мешкали ще понад 100 тисяч євреїв. До моменту взяття Одеси румунськими військами восени 1941 року тут залишалися до 250 тисяч жителів, з них від 80 до 90 тисяч євреїв. Згідно з німецько-румунським договором, місто разом з межиріччям Дністра та Південного Бугу входило до "губернаторства Трансністрія" та керувалася румунською адміністрацією.

"Губернаторство Трансністрія"

Перший страшний військовий злочин був скоєний окупантами 19 жовтня 1941 року. Затриманих одеситів було загнано у порожні порохові склади на Люстдорфській дорозі і там живцем спалено.

За три дні одеські підпільники вчинили диверсію, підірвавши окупаційну комендатуру, де були орієнтовно 60 солдатів і офіцерів (румунів, німців та італійців), у тому числі комендант міста – генерал Глугояну. Відповіддю на це стали жорстокі репресії, під час яких були вбиті приблизно п’ять тисяч заручників, більшість з яких була євреями. Новий комендант Одеси генерал Тресторіану у своєму зверненні повідомив: "Я вжив заходів для того, щоб на площах Одеси повішати євреїв та комуністів".

Таким чином з 17 по 25 жовтня 1941 року було знищено від 25 до 34 тисяч одеського населення, в основному євреїв. У екзекуціях брала участь німецька "Einsаtzgruppen". Ось деякі свідчення кривавої вакханалії: "По всій вулиці Енгельса окупанти вривалися в квартири одеситів та всіх знайдених жителів розстрілювали або вішали без винятку. Проводили облави на вулицях та ринках міста, в передмістях; людей, що нічого ще не знали про теракт, розстрілювали прямо на місці облав, біля стін будинків або огорож. На Великому Фонтані було спіймано і розстріляно близько ста осіб, на Слобідці, у районі ринку, повішено близько двохсот, на Молдаванці – страчений 251 житель, найстрашніше видовище являв собою Олександрівський проспект – на ньому було повішено близько чотирьохсот городян. Колони заручників гнали на Люстдорфську дорогу, в район вже згаданих артилерійських складів, де їх розстрілювали або спалювали живцем".

Диктатор Антонеску у своїй політиці спирався на ідеологію нацизму, а тому відверто сповідував антисемітизм та боротьбу за "життєвий простір" як у самій Румунії, так і в Трансністрії. А це означало, що між Бугом і Дністром створювалися власні "майданеки" та "треблінки".

Наприкінці жовтня 1941 року перші групи євреїв по 2-5 тисяч осіб було відправлені до гетто в село Богданівка Доманівського району на північному сході Одеської області (сучасна Миколаївщина). Наведемо слова  Антонеску, адресовані губернатору Трансністрії Алексяну на засіданні Румунського уряду від 16 грудня 1941 року: "Запхай їх у катакомби, топи у Чорному морі. Нічого не хочу знати. Хай хоч усі загинуть". У лютому 1944 року Антонеску підіб’є підсумки щодо політики у Трансністрії: "У жодній країні, крім Німеччини, не були прийняті такі радикальні заходи з ліквідації усякого впливу та будь-якої діяльності євреїв".

Отже, вже з перших тижнів окупації процес знищення єврейського населення Трансністрії набув планового характеру.

У Богданівку під конвоєм румунських жандармів за наказом румунської окупаційної влади почали прибувати групами мирні громадяни, в основному єврейської національності, з Одеси, вінницьких таборів і Молдавської РСР. Колони приречених на загибель пішки діставалися Богданівського табору упродовж грудня 1941-го – січня 1942 років. Знесилених людей, що пройшли сотні кілометрів без їжі і води, румунська охорона вела до місця страти 23 дні. Тих, що відставали, вбивали на місці. Шлях Одеса – Березівка – Доманівка – Богданівка називали "Дорогою смерті".

З орієнтовно 200 тисяч євреїв Одеси та губернаторства Трансністрія, знищених окупантами, 116 тисяч прийняли смерть саме у Доманівському районі. З них 54-56 тисяч (дані різняться) були розстріляні у Богданівці, 18 тисяч – у Доманівці, 10 тисяч – на свинофермі радгоспу Ставки і 32 тисячі в селах Мостовської сільради: Мостове, Веселе, Чернігівка. Лише 600 одеситів, направлених в гетто, дожили до звільнення у квітні 1944 року. Кілька сотень євреїв, які переховувалися в самій Одесі, також вижили. І це з 60 тисяч, заарештованих окупантами в листопаді 1941-го, уже після першої хвилі репресій.

Рів із тілами знищених у Доманівському районі

Збереженні життя єврейського населення Одеси не було милістю окупантів, а виключно наслідком гуманізму та героїзму місцевого українського населення, що допомагало та переховувало євреїв. Те, що коїлося на Одещині на початку радянсько-німецької війни, серед іншого, спростовує доволі поширену нині думку про відносну гуманність румунської окупаційної влади порівняно з німецькою.

Щорічно 27 січня відзначається Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Саме цього дня 1945 року солдати 1-го Українського фронту визволили в'язнів найбільшого нацистського табору смерті Аушвіц-Біркенау в Освенцімі. Пам'ятна дата запроваджена рішенням Генеральної Асамблеї ООН від 1 листопада 2005 року.

Читайте також

У Прохоровському сквері Одеси планують будівництво музею Голокосту