"Запхай їх у катакомби, топи у Чорному морі": Хто керував Голокостом на Одещині

Лише 600 одеситів, направлених в гетто під час Другої світової, дожили до звільнення у квітні 1944 року. Також вижили кілька сотень євреїв, які переховувалися в самій Одесі. Але це не було милістю окупантів
 

"Запхай їх у катакомби, топи у Чорному м…

Для Одещини Голокост – це, насамперед,  масові вбивства єврейського населення Одеси, області та міст Придністров’я восени 1941 та взимку 1942 років. Вони відбувалися під керівництвом військовиків Третього Рейху, диктатора Королівства Румунія Йона Антонеску, віце-президента ради Королівства Румунії, губернатора Трансністрії Георгія Алексіану та генерала Ніколає Маціці.

За даними перепису, 1926 року в Одесі проживало орієнтовно 133 тисячі євреїв, це приблизно третина населення міста. На території між Бугом і Дністром, за різними даними, мешкали ще понад 100 тисяч євреїв. До моменту взяття Одеси румунськими військами восени 1941 року тут залишалися до 250 тисяч жителів, з них від 80 до 90 тисяч євреїв. Згідно з німецько-румунським договором, місто разом з межиріччям Дністра та Південного Бугу входило до "губернаторства Трансністрія" та керувалася румунською адміністрацією.

Межі Губернаторства Трансністрія

"Губернаторство Трансністрія"

Перший страшний військовий злочин був скоєний окупантами 19 жовтня 1941 року. Затриманих одеситів було загнано у порожні порохові склади на Люстдорфській дорозі і там живцем спалено.

За три дні одеські підпільники вчинили диверсію, підірвавши окупаційну комендатуру, де були орієнтовно 60 солдатів і офіцерів (румунів, німців та італійців), у тому числі комендант міста – генерал Глугояну. Відповіддю на це стали жорстокі репресії, під час яких були вбиті приблизно п’ять тисяч заручників, більшість з яких була євреями. Новий комендант Одеси генерал Тресторіану у своєму зверненні повідомив: "Я вжив заходів для того, щоб на площах Одеси повішати євреїв та комуністів".

Таким чином з 17 по 25 жовтня 1941 року було знищено від 25 до 34 тисяч одеського населення, в основному євреїв. У екзекуціях брала участь німецька "Einsаtzgruppen". Ось деякі свідчення кривавої вакханалії: "По всій вулиці Енгельса окупанти вривалися в квартири одеситів та всіх знайдених жителів розстрілювали або вішали без винятку. Проводили облави на вулицях та ринках міста, в передмістях; людей, що нічого ще не знали про теракт, розстрілювали прямо на місці облав, біля стін будинків або огорож. На Великому Фонтані було спіймано і розстріляно близько ста осіб, на Слобідці, у районі ринку, повішено близько двохсот, на Молдаванці – страчений 251 житель, найстрашніше видовище являв собою Олександрівський проспект – на ньому було повішено близько чотирьохсот городян. Колони заручників гнали на Люстдорфську дорогу, в район вже згаданих артилерійських складів, де їх розстрілювали або спалювали живцем".

Диктатор Антонеску у своїй політиці спирався на ідеологію нацизму, а тому відверто сповідував антисемітизм та боротьбу за "життєвий простір" як у самій Румунії, так і в Трансністрії. А це означало, що між Бугом і Дністром створювалися власні "майданеки" та "треблінки".

Наприкінці жовтня 1941 року перші групи євреїв по 2-5 тисяч осіб було відправлені до гетто в село Богданівка Доманівського району на північному сході Одеської області (сучасна Миколаївщина). Наведемо слова  Антонеску, адресовані губернатору Трансністрії Алексяну на засіданні Румунського уряду від 16 грудня 1941 року: "Запхай їх у катакомби, топи у Чорному морі. Нічого не хочу знати. Хай хоч усі загинуть". У лютому 1944 року Антонеску підіб’є підсумки щодо політики у Трансністрії: "У жодній країні, крім Німеччини, не були прийняті такі радикальні заходи з ліквідації усякого впливу та будь-якої діяльності євреїв".

Антонеску на бесарабському фронті

Отже, вже з перших тижнів окупації процес знищення єврейського населення Трансністрії набув планового характеру.

У Богданівку під конвоєм румунських жандармів за наказом румунської окупаційної влади почали прибувати групами мирні громадяни, в основному єврейської національності, з Одеси, вінницьких таборів і Молдавської РСР. Колони приречених на загибель пішки діставалися Богданівського табору упродовж грудня 1941-го – січня 1942 років. Знесилених людей, що пройшли сотні кілометрів без їжі і води, румунська охорона вела до місця страти 23 дні. Тих, що відставали, вбивали на місці. Шлях Одеса – Березівка – Доманівка – Богданівка називали "Дорогою смерті".

З орієнтовно 200 тисяч євреїв Одеси та губернаторства Трансністрія, знищених окупантами, 116 тисяч прийняли смерть саме у Доманівському районі. З них 54-56 тисяч (дані різняться) були розстріляні у Богданівці, 18 тисяч – у Доманівці, 10 тисяч – на свинофермі радгоспу Ставки і 32 тисячі в селах Мостовської сільради: Мостове, Веселе, Чернігівка. Лише 600 одеситів, направлених в гетто, дожили до звільнення у квітні 1944 року. Кілька сотень євреїв, які переховувалися в самій Одесі, також вижили. І це з 60 тисяч, заарештованих окупантами в листопаді 1941-го, уже після першої хвилі репресій.

Рів із тілами знищених у Доманівському районі

Збереженні життя єврейського населення Одеси не було милістю окупантів, а виключно наслідком гуманізму та героїзму місцевого українського населення, що допомагало та переховувало євреїв. Те, що коїлося на Одещині на початку радянсько-німецької війни, серед іншого, спростовує доволі поширену нині думку про відносну гуманність румунської окупаційної влади порівняно з німецькою.

Щорічно 27 січня відзначається Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Саме цього дня 1945 року солдати 1-го Українського фронту визволили в'язнів найбільшого нацистського табору смерті Аушвіц-Біркенау в Освенцімі. Пам'ятна дата запроваджена рішенням Генеральної Асамблеї ООН від 1 листопада 2005 року.

Читайте також

У Прохоровському сквері Одеси планують будівництво музею Голокосту

Всі новини Одеси читайте на Depo.Одеса

 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme