Щоденник ОМКФ-2019: Чим дивував день другий

Перший повноцінний фестивальний день розпочав свою роботу трохи пізніше, ніж зазвичай – об 11 ранку глядачі збиралися перед Фестивальним палацом задля того, щоб подивитись фільм-відкриття "Прекрасна епоха". Стрічка показує життя немолодої пари, яка переживає кризу у відносинах: Віктор, 60-річний іллюстратор, вже кілька років сидить без роботи та втратив всякий інтерес до життя, а його дружина знайшла собі дивного коханця та намагається втекти від буденності за допомогою ґаджетів та окулярів "віртуальної реальності". На день народження Віктор отримує сертифікат "на емоції" – фірма, яка займається історичною реконстурцією, зголосилася відновити у його пам’яті один день з 1974 року. Той день, коли він познайомився з майбутньою дружиною…

Кадр з фільму "Прекрасна епоха" / Фото: ОМКФ

Режисер Ніколя Бедос створив універсальну французьку драматичну комедію – тут легко можна побачити і неперевершену акторську гру Даніеля Отей та Фані Ардан, і динамічний (але при цьому міцний) наратив, і такі добре знайомі всім нам прописні істини. Реальність плутається з реконструкцією подій 1974 року, глядач інколи перестає розуміти, хто кого і на якому етапі грає та де та межа розуміння, що не можна жити минулим, навіть якщо тобі далеко за 50. Ми пригадали як мінімум три французькі комедії, з яких стартував Одеський кінофестиваль. Що ж, принаймні настрій вони створюють відповідний. 

Поки черги  з обох боків Музкомедії починали шикуватися на прем’єру фільма Джима Джармуша "Мертві не помирають", ми зробили контрхід - поїхали у кінотеатр "Родіна" дивитися першу стрічку з ретроспективи  Майка Лі "Пітерлоо". 

Британія, епоха Регентства, 1819 рік. Промисловість, яка за роки наполеонівських воєн була поставлена на фронтові рейки, досягла кризи перевиробництва – Британія готова своєю продукцією завалити півсвіту, от тільки світу це було не потрібно. У країну повернулися чоловіки, які потребували роботи, і негайно. Багато робочих, багато продукції, багато фабрик, проте попиту на все це не було. 16 серпня 1819 у місті Манчестер гвардійці напали на мирний мітинг прибічників загального виборчого права та зарубали насмерть 17 людей. Кількість поранених істориками оцінювається у шість сотень, інцидент отримав назву Манчестерської бійні, а безпосередньо в Англії його називають різаниною в Пітерлоо.

Кадр з фільму "Пітерлоо" / Фото: ОМКФ

Проблема ледь не кожного історичного фільму в тому, що виглядає він як реконструкція. Несправжні костюми, надмірна декоративність елементів, сучасні обличчя людей, яких одягнули в історичні костюми. Майк Лі же підходить до створення епічної драми з прискіпливістю та педантичністю – якщо борода у селянина сива, то вона сива з жовтизною де-не-де, якщо ми бачимо немолоду вже селянку, то помічаємо її сухі напрацьовані руки та плямисті сліди засмаги на обличчі. Безмежною кількістю деталей, навмисним пафосом діалогів, абсолютною автентичністю персонажей режисер створює епічний зріз епохи, який стає тлом лише для одного (проте доленосного) дня в історії Британії.  

Майже вся купа людей після Джармуша і Лі перебувала в очікуванні наступної гучної прем’єри – "Золотої рукавички" Фатіха Акіна. Німець турецького походження, постійний "житель" європейських кінофестивалів створив цього разу стрічку про серійного маніяка, який жив у середині 1970-х в Гамбурзі. Чоловік з понівеченим обличчям вдень працює прибиральником на заводі, а ввечері заливає очі водкою у барі, пригощаючи підстаркуватих жінок та проституток, щоб потім їх згвалтувати, вбити та розчленувати. Скидається на трилер? Ні, для трилера тут замало саспенсу. Психологічна драма? Можливо, але глядачам не дають ніяких вхідних даних – ні про батьків, ні про дитинство, ні про можливі причини такої звірячої поведінки.

Кадр з фільму "Золота рукавичка" / Фото: ОМКФ

Тривалість фільму можна було вести не по хвилинах, а по кількості людей, які постійно виходили з глядацької зали – звичайно ж, не всі можуть терпіти хрускіт перерізаної пилою шиї. "Золоту рукавичку" часто порівнюють з "Будинком, який побудував Джек" фон Трієра, але порівняння явно не на користь першого. Берлінський кінофестиваль (який дуже полюбляє надмірний натуралізм) навіть не дав приз за кращу акторську роботу  виконавцю головної ролі Йонасу Дасслеру, 23-річному (!!!) німцю с обличчям солодкого мерзотника та скулами, об які можна порізати долоні. Ми не радимо дивитися "Золоту рукавичку" людям зі слабкими нервами.

Після німців потрібно було дихати глибше, тому ми пішли на Потьомкінські сходи заради найбільш масової та найбільш очікуваної події кінофестивалю – кіноперфомансу під відкритим небом. Цього року організатори вирішили показати німу чорно-білу класику "Козаки" 1928 року, створерну на голлівудській кіностудії "Metro-Goldwyn-Mayer". Заради з'йомок фільму було створене українське село, привезено більш ніж 100 справжніх козаків для масових сцен. Для створення оновленого саундтреку був запрошений композитор Роберт Ісраель, який спеціалізується на музичному супроводі німих стрічок. Диригент зауважив, що при створенні музики надихався українськими народними піснями, творами Чайковського, Лисенка та Стеценка. Цього разу до оркестру долучився ще і хор. Знайомі музичні мотиви, чистий гумор, тисячі людей під зірковим небом – що могло бути більш вдалим завершенням такого суперечливого кінодня!

Кадр з фільму "Козаки" / Фото: ОМКФ