Топ-5 романів Одеси: Любовні многокутники від Воронцова до Утьосова

Depo.Одеса згадав найвідоміші історії з особистого життя родини графа Михайла Воронцова, письменниці Анни Ахматової, кінозірки Віри Холодної, письменника Ісаака Бабеля та співака Леоніда Утьосова.

Воронцов: багатий шлюб, який не приніс успіху

Перша зустріч фрейліни Єлизавети Браницької з графом Михайлом Воронцовим, героєм війни 1812 року, відбулася у Відні, коли їй було 23 роки. За спогадами істориків, донька колишнього гетьмана полонила Воронцова своєю чарівністю, але молодий генерал не поспішав робити їй пропозицію. Цілеспрямований кар'єрист побоювався, як би спорідненість з польським магнатом не нашкодила його просуванню по службі. Лише за кілька років після смерті Ксаверія Браницького Воронцов зважився на цей крок. Єлизаветі йшов тоді вже 27-й рік.

Єлизавета та Михайло Воронцови

Цей шлюб виявився дуже вдалим у плані об'єднання капіталів двох шанованих родин. Олександра Браницька надала доньці щедре придане, що дозволило Воронцову майже подвоїти його статки. Незабаром Воронцов був призначений генерал-губернатором Новоросійського краю і Бессарабії, і родина переїхала до Одеси. Саме тут треба було вибухнути скандалу, який викликав чимало пересудів.

Зазначимо, що не останнє місце у ньому мав Олександр Пушкін, якого у липні 1823 року перевели до Одеси у канцелярію графа Воронцова. Образ дружини начальника надовго полонив його уяву. Вважається, що саме їй Пушкін присвятив низку віршів. У той час у будинку Воронцових жив Олександр Раєвський, який служив чиновником особливих доручень при губернаторі. Він був шалено закоханий в Єлизавету і, за спогадами очевидців тих подій, вона також була не байдужа до його залицянь. У цій любовної історії Пушкіну, який вважав Раєвського своїм добрим приятелем, була відведена не найзавидніша роль... Поет став у будинку гостем, який повинен був відволікти увагу Воронцова від реального суперника. На якийсь час це вдалося. "Прикриттям Раєвському служив Пушкін. На нього-то і попрямував з підозрою погляд графа", – описував ці події драматург Петро Капніст.

Не дивно, що ставлення Воронцова до свого підлеглого різко охололо. Влітку 1824 Пушкіна вислали у Михайлівське. При від'їзді дружина Воронцова на прощання подарувала йому старовинний перстень-печатку з сердоліком. Вважається, що саме з цим кільцем пов'язаний знаменитий вірш Пушкіна "Бережи мене, мій талісман...".

3 квітня 1825 року Єлизавета Ксаверівна народила дівчинку, яку назвали Софією. Одні стверджували, що батьком дівчинки є Пушкін, інші - що Раєвський. Проте історики переконані, що відносини Воронцової і поета мали платонічний характер, чого не скажеш про її спілкування з Раєвським. На той час граф Воронцов усвідомив, що не того він вважав своїм головним суперником. Факт зради був для нього очевидний. У своїх пам'ятних записках французькою мовою граф перераховував всі дати народження своїх дітей, не вказуючи при цьому день народження Софії. Але в цей період Воронцов також не зберігав вірність дружині, знаходячи розраду в обіймах її найкращої подруги – Ольги Наришкіної.

Після народження дівчинки стосунки Воронцової і Раєвського охололи. Закоханий у графиню Олександр шукав з нею зустрічі, забувши про пристойність, влаштовував неоднозначні сцени. Але вона намагалася уникати його товариства.

Раєвський не давав проходу дружині Воронцова

У 1828 році стався неймовірний світський скандал. В Одесі у подружжя Воронцових гостювала царська родина. Якось Єлизавета їхала до імператриці Олександри Федорівні зі своєї дачі, коли шлях кареті перегородив Раєвський з батогом у руках. При свідках він став говорити їй зухвалі речі, а потім крикнув: "Дбайте гарненько про нашу доньку". Чутка про цю сцену облетіла всю громаду. У пориві гніву Воронцов навіть подав скаргу на Раєвського, але потім забрав, усвідомивши, наскільки це виглядає смішно в очах інших. Через кілька днів Раєвський отримав розпорядження про виїзд до Полтави за розмови проти уряду. Так було покладено край його відносинам з Єлизаветою Ксаверівною...

Ахматова: приймала обранців, як долю, з 14 років

Анна Горенко з'явилася на світ влітку 1889 року в родині дворянина і відставного інженера-механіка флоту Андрія Горенка та Інни Стогової, що належала до творчої еліти Одеси. З Миколою Гумільовим, який став її чоловіком, Анна познайомилася, коли їй було лише 14. І в Євпаторії, і в Києві дівчина листувалася з ним. На цілих десять років Анна стала джерелом натхнення для молодого поета. Він закидав її квітами і віршами, кілька разів намагався накласти на себе руки. У листопаді 1909 року Ахматова несподівано дала згоду на шлюб, приймаючи обранця не як любов, але як долю. "Гумільов - моя доля, і я покірно віддаюся їй. Не засуджуйте мене, якщо можете. Я клянусь Вам всім для мене святим, що цей нещасний чоловік буде щасливий зі мною", - пише вона студенту Голенищеву-Кутузову, який подобався їй значно більше Миколи.

Анна Ахматова та Микола Гумільов

Ніхто з родичів нареченої не прийшов на вінчання, вважаючи шлюб свідомо приреченим. Саме вінчання відбулося наприкінці червня 1910 року в Миколаївській церкві, яка і сьогодні стоїть у селі Микільська Слобідка під Києвом. Незабаром після весілля, досягнувши того, чого він так довго прагнув, Гумільов охолов до молодої дружини. Він став багато подорожувати і рідко бувати вдома. Поет був абсолютно не готовий до шлюбу. Згодом їхнього з Ахматовою сина забрала до себе свекруха.

Гумільов, Ахматова та їхній син

Незабаром Ахматова, відчуваючи себе вдовою, попросила Гумільова про розлучення, повідомивши, що виходить заміж за Володимира Шилейко. Він був відомим вченим. Ревнивий і також непристосований до життя, він не міг дати їй щастя. Але її приваблювала можливість бути корисною великої людині. Вона вважала, що між ними виключено суперництво, яке завадило шлюбу з Гумільовим. Анна годинами писала переклади його текстів, готувала і навіть колола дрова. А він не дозволяв їй виходити з дому, спалюючи нерозпечатаними всі листи, не давав писати вірші. Згодом Шилейко відвезли до лікарні лікувати радикуліт. А Ахматова за цей час влаштувалася на роботу у бібліотеку Агрономічного інституту. Там їй дали казенну квартиру і дрова. Після лікарні Шилейко був змушений переїхати до неї. У квартирі, де Анна сама була господинею, домашній деспот затих. Влітку 1921 року вони розлучилися остаточно.

Другий чоловік Ахатової Володимир Шелейко

Пізніше з істориком і критиком Миколою Пуніним Анна Ахматова перебувала у цивільному шлюбі. При цьому сім'я продовжувала жити в одному будинку з колишньою дружиною Пуніна і їхньою дочкою. Ахматова багато допомагала чоловікові в його літературних дослідженнях, переводячи для нього з італійської, французької, англійської. Згодом до неї переїхав син Лев, якому на той час було 16 років, і якого Пунін весь час пригнічував як нерідну дитину. У цьому будинку в її розпорядженні були тільки диван і маленький столик. Якщо вона і писала, то тільки в ліжку, обклавшись зошитами. Чоловік ревнував її до поезії, побоюючись, що виглядає на її тлі недостатньо значущим.

Анна Ахматова з Миколою Пуніним

Після 1960-х Ахматова жартівливо попереджала молодих поетів Євгена Рейна, Анатолія Неймана, Йосипа Бродського, з якими дружила: "Тільки не треба в мене закохуватися! Мені це вже не потрібно!".

І все ж зупинимося на декількох коханцях Ахматової. Художнику та літератору срібного століття Борису Анрепу присвячено близько 40 віршів, в тому числі, найщасливіші і світлі вірші Ахматової про кохання з "Білої зграї". Познайомилися вони напередодні від'їзду Бориса Анрепа до армії. На момент їхньої зустрічі Борису був 31 рік, Анні – 25. "Я був зачарований: хвилююча особистість, тонкі гострі зауваження, а головне – прекрасні, болісно зворушливі вірші... Ми каталися на санях, обідали у ресторанах, і весь цей час я просив її читати мені вірші, вона посміхалася і наспівувала тихим голосом", – згадував Анреп. За його словами, Анна завжди носила чорну каблучку і приписувала їй таємничу силу. Цю каблучку вона подарувала Анрепу у 1916 році. "Я закрив очі. Раптово щось впало в мою руку: це була чорна каблучка."Візьміть, – прошепотіла вона. – Вам". Я хотів щось сказати. Серце билося. Вона мовчки дивилася у далечінь". В останній раз вони побачились у 1917 році напередодні остаточного від'їзду Бориса до Лондона.

Борису Анрепу Ахматова присвятила вірш

З Амадео Модільяні Анна зустрілася, коли вирушила з Миколою Гумільовим у медовий місяць до Парижу. Художник-початківець попросив у Ахматової дозвіл написати її портрет, і вона погодилася. Так почалася історія дуже пристрасного і короткого кохання. Незабаром поетеса знову приїхала до Парижа, і вони разом провели три незабутніх місяці. Багато років по тому Анна розповідала найближчим, що художник був такий бідний, що не міг її нікуди запросити, і просто водив гуляти по місту. У той сезон Амадео написав понад десять її портретів, які нібито згоріли під час пожежі. Однак багато мистецтвознавців запевняють, що Ахматова просто сховала їх, не бажаючи показати світу, тому що портрети могли розповісти всю правду про їхні стосунки... Лише за багато років серед малюнків італійського художника були знайдені два портрети оголеної жінки, в яких явно вгадувалася схожість натурниці з поетесою.

Амадео Модільяні малював Ахматову

Була у Ахматової ще любовна історія з лікарем-патологоанатомом Гаршиним, але перед самим весіллям тому начебто наснилася покійна мати, яка благала не брати чаклунку. Одруження скасували.

Набагато пізніше , у 56 років, Ахматова зустріла англійського філософа, історика Ісайа Берліна. Їхня остання зустріч відбулася, коли Берліну було 56 років, а Ахматовій – 76 . Вона присвятила йому цикл трагічних любовних віршів. За рік її не стало.

Віра Холодна: "Пісня тріумфуючого кохання"

На випускному вечорі гімназії 1910 року Віра Левченко познайомилася з юнаком — Володимиром Холодним. Він був правником за фахом й захоплювався автоспортом, брав участь в автоперегонах, навіть видавав газету "Авто". Згодом вони покохали одне одного, а вже незабаром одружилися, незважаючи на те, що члени обох сімей були проти раннього шлюбу. 1912 року у молодих народилася донька, яку назвали Євгенією. Під час пологів лікарі попередили подружжя, що народження другої дитини може бути небезпечно для життя Віри. Саме тому вони вирішили вдочерити ще одну дівчинку.

Під час Першої світової війни Володимир Холодний пішов воювати на фронт. Приблизно в той же часйого дружина почала свою кар'єру у кінематографі, де здобула велику популярність.

Віра Холодна з чоловіком

Актриса почала отримувати листи від незнайомих чоловіків із освідченнями в коханні. Були навіть такі, які писали, що покінчать життя самогубством через нерозділене почуття. Проте жодні вмовляння не діяли на акторку.

Згодом Віра Холодна отримала звістку про поранення свого чоловіка на фронті. Вона покинула зйомки та подалася шукати шпиталь під Варшавою, куди потрапив її тяжко поранений чоловік. За словами лікарів, Володимир навряд чи мав вижити. Його дружина багато часу провела у шпиталі, і за якийсь час Володимир одужав.

Віра багато часу провела з чоловіком у шпиталі

Це були буремні часи: в Росії вже стався Жовтневий переворот, землі України переходили з рук в руки. Коли знімався черговий фільм, потрібні були натурні зйомки. Вірі насилу дали дозвіл на поїздку до Одеси, але залишили у Москві у якості заручників Володимира, доньку Нонну і бабусю Віри. Коли прийшов час повертатися до Москви, треба було мати ще один дозвіл: на проїзд по частині земель, зайнятих білогвардійцями. Його міг дати тільки полковник Фрейденберг. Розуміючи, наскільки Холодна залежить від його рішення, той спробував домагатися актриси. Але Віра у гніві покинула його особняк. Незабаром вся Одеса говорила про те, що Фрейденберг отримав, як-то кажуть, гарбуза.

Існує легенда, що саме тоді Віра від відчаю звернулася до Мишки Япончика. Мишка був, напевно, єдиним шанувальником Віри, який нічого не зажадав натомість. Він підготував план втечі Віри з Одеси. Ввечері 8 лютого 1919 року Віра працювала в театрі на благодійному концерті, після якого повинна була зустрітися з Япончиком для обговорення плану втечі. В антракті вона увійшла до гримерки і побачила величезний букет лілій. Актриса притиснула квіти до обличчя, а потім побачила вкладену у букет картку з ім'ям полковника Фрейденберга. За мить Віра почала задихатися і знепритомніла. Згодом поповзли чутки про те, що Віру отруїли. Фрейденберг через газети спробував пояснити, що у Віри важкий грип (за офіційною версією, Холодна померла від "іспанки", – ред.), але в це ніхто не повірив. Тоді ж Володимир дізнався про смерть дружини. Звістка настільки вразила чоловіка, що він замкнувся у кабінеті на кілька діб, розмовляв з портретом Віри і просив вибачення. Пережити смерть коханої жінки Володимир так і не зміг. Він помер через три місяці після дружини від тифу.

Бабель: Не лізьте у моє особисте життя

Особисте життя Ісаака Бабеля було бурхливим: він де-факто тричі був одружений і мав трьох дітей. Крім того, чутки наполегливо пов'язували письменника з Євгенією Хаютиною, дружиною наркома Миколи Єжова.

Вперше Бабель одружився у 1919 році на молодій художниці Євгенії Гронфайн. Батько дівчини співпрацював з Еммануїлом Бабелем, але шлюб дочки категорично не схвалив. Проте Ісаак і Євгенія одружилися в синагозі, за всіма правилами іудаїзму. Шлюб виявився невдалим: втомившись від постійних зрад чоловіка, Євгенія у 1925 році іммігрувала до Франції, звідки більше не поверталася.

Бабель з першою дружиною Євгенією

Після від'їзду дружини Ісаак зійшовся з Тетяною Кашириною, артисткою театру імені Всеволода Мейєрхольда. У 1926 році у пари народився первісток Еммануїл, названий на честь батька Ісаака. Про дитину знали всі: і сестра Бабеля Марія, і його мама. Вони дорікали його в листах з Бельгії: "Як ти можеш?! Це неподобство!". Він їм відповідав: "Якщо ви будете лізти у моє особисте життя, я з вами перестану листуватися".

Незабаром стосунки розладилися, і Бабель поїхав до Франції, де знову зійшовся з Євгенією. У 1929 році Гронфайн народила чоловікові доньку Наталі. Каширіна ж вийшла заміж, і її чоловік Всеволод Іванов офіційно усиновив Еммануїла, давши йому ім'я Михайло. Надалі пара не допускала спілкування хлопчика з біологічним батьком – про те, що його татом є Бабель, Михайло дізнався тільки у 20 років.

Так і не зумівши остаточно налагодити відносини з Євгенією, Бабель, повернувшись на Росію, зустрів юну Антоніну Пирожкову.

Бабель з останньою дружиною Антоніною та донькою

Шлюб з нею також був фактичним: за традиціями революційного часу реєструвати відносини Ісаак та Антоніна не стали. Вона була молодша за нього на 15 років і не мала до світу мистецтва ніякого стосунку, працювала інженером на будівництві Московського метрополітену. Бабель був турботливим чоловіком, діставав для дружини через друзів наряди з Парижа і не хотів, щоб Антоніна працювала. У 1937 році у пари народилася донька Лідія. "Коли я народилася, тато прийшов у пологовий будинок з 20 коробками цукерок", - згадує розповіді матері донька письменника. Їй було лише два роки, коли батька розстріляли в підвалах НКВС...

Леонід Утьосов: Навіть не знаю, що б я робив без Оленки ...

9 березня виповнюється 37 років з дня смерті геніального одесита Леоніда Утьосова, який вмів підкоряти не тільки сцену, а й дівочі серця. Ще юнаком у провінційному Тульчині Утьосов підхопив запалення легенів і залишився на лікування в родині місцевих музикантів на прізвище Кольба. Доглядала за ним 17-річна Анна.

Оговтавшись від хвороби, Утьосов зрозумів: рятівниця закохалася в нього по вуха. Ускладнила ситуацію мати дівчини. "Чи не час вам подумати про сім'ю? – поцікавилася вона в Утьосова. – Тим більше, і наречена відмінна у нас є – моя донька Аня! У придане дамо сто рублів, портсигар і срібний годинник від дідуся".

"Я не знав, що мені робити! – не раз зізнавався друзям Утьосов. – Адже відповідним почуттям до своєї рятівниці я не палав, але розумів, що в боргу як перед нею, так і перед усім її сімейством"...

Вихід із ситуації Утьосов знайшов: позичив у батьків своєї "судженої" рубль сімдесят і відправився до Одеси – нібито залагодити всі справи перед весіллям. І "пропав без вісті".

Свою дружину Олену Ленську, з якою прожив півстоліття, Леонід зустрів у Нікополі. На інших панянок він, звичайно, теж задивлявся, але на інтрижки свого чоловіка Олена дивилася розумно і навіть з гумором.

З Оленою Утьосов прожив півстоліття

Цьому одруженню передував роман Утьосова з манекенницею: 18-річний Ледя (так його звали друзі) не тільки співав на сцені, а й брав участь у показі мод. Прямо на подіумі і закохався у 25-річну модель на ім'я Лола. На жаль, вона була одружена з поліцейським приставом з Одеси. Коли Ледя дізнався, що представник влади погрожував його вбити, то зробив ноги з міста.

Невдалий коханець втік з Одеси до Херсона, а потім, за порадою знайомих, відправився в Олександрівськ (нині Запоріжжя). Добиралися туди спочатку на пароплаві по Дніпру до Нікополя, а звідти – залізницею.

Прибувши у Нікополь, Ледя коротав вечори в єдиному місцевому ресторанчику. І якось увійшла пара – мініатюрна дівчина і чоловік. "Чоловік очима вказав на мене своїй дамі і щось шепнув, – розповідав у своїх мемуарах Утьосов. – Вона глянула на мене і зробила зневажливу гримасу".

В Олександрівську Утьосов працював у театрі, ходив на репетиції, придивлявся. І такий збіг – на третій день він зустрів цю ж дівчину з ресторану. Щоб помститися їй за недавнє "фу", Утьосов вирішив бути галантним до кінця і запросив її обідати у ресторан, а там дівоче презирство немов випарувалося.

Зустріч зі своєю долею артист описав надзвичайно поетично: "Олена шукала житло, а на вулиці лив дощ. Вона зайшла до мене у гості перечекати негоду, та так і залишилася зі мною назавжди. Півстоліття сімейного життя пролетіли для нас, як один день, ніби дощ ніколи і не припинявся. Навіть не знаю, що я б робив без Оленки..."

Їхнє одруження відбулося в Одесі у 1914 році: юний Леонід з п'ятьма рублями у кишені і його вагітна наречена. Треба було терміново укласти шлюб, поки не народилося немовля. Утьосов умовив таким чином міського рабина та швидко за гроші знайшов десять свідків серед биндюжників.

За спогадами музикантів джаз-оркестру Утьосова, Леонід був відмінним сім'янином. Правда, це не завадило йому захоплюватися своїми партнерками і прихильницями. А чарівність самого Утьосова була такою великою, що панянки просто втрачали голову і були готові на будь-які безумства. Так, в одному з українських містечок, де Утьосов висьтупав з цирком, щовечора йому приносила квіти прихильниця на ім'я Марина. "Беріть, беріть! – посміхалася жінка. – Для мене такі подарунки дрібниця, адже я непогано заробляю!" Яке ж було здивування Леоніда, коли до нього з'явилася літня жінка в сльозах і молила вплинути на доньку. Адже задля квітів для Утьосова Марина вже півквартири продала… Кажуть, артист відшкодував нещасній усі її збитки.

Інша прихильниця наклала на себе руки, коли пронеслася чутка, що Утьосов загинув, зірвавшись з канатів... "Якщо більше немає на землі Утьосова, то і мені нема чого жити!" – написала вона передсмертну записку і пустила собі кулю. Звичайно, абсолютно марно: обожнюваний нею артист був живий, хоч і отримав при падінні пару синців.

Траплялися історії і серйозніші. Одного разу Утьосов навіть пішов з дому, переїхавши до своєї нової пасії – польської красуні Казимири Невяровскої. Це була велика любов артиста, яка ледь не зруйнувала його шлюб. Зовні Казимира дуже була схожа на Едіту П'єху. Роман закоханих був спекотним, але у холодній квартирі. Тоді опалення в будинках було пічним, і красуня вважала за краще витрачати гроші не на паливо, а на нові наряди. Дізнавшись про це, дружина Утьосова замовила їм машину дров з запискою: "Не шкодуй дров. Бережи Ледечку!" Дізнавшись про це, присоромлений Утьосов негайно зібрав валізи і повернувся. Незабаром коханка загинула під час пожежі.

Згодом ходили чутки про роман співака з молодою Марією Мироновою, але Леонід тільки віджартувався: "Хіба це роман? Так собі, брошура".

Після смерті Олени Утьосов потребував турботи. Тоді-то і з'явилася Антоніна Ревельс, яка працювала у колективі Утьосова довгі роки танцівницею. Вона стала допомагати по господарству. Зрештою, і переїхала до нього. За два місяці до смерті артиста вони розписалися.

Антоніна Ревельс була з Леонідом Утьосовим до останніх днів

Але таємниці приватного життя Утьосова на цьому не закінчуються. У 2006 році до Одеси приїхав молодий чоловік Ігор Пашинін і заявив, що є позашлюбним сином Утьосова. Він розповів, що артист все життя зберігав цю таємницю. Нібито його 24-річна мати, яка працювала кондуктором, приходила до нього додому вбиратися, поки Антоніна Ревельс була відсутня, тоді все і сталося. Вона завагітніла, але Ледя вирішив приховати цей факт. Зараз Ігор живе у Москві і зізнається: "Батько мене веде все життя!".

Фото на головній: pixabay.com