Спроба державного перевороту в Одесі 3 березня 2014 року: Як в місті ледь не створили "народну республіку"

Що відбувалось на сесії Одеської обласної ради сім років тому, та як міняли й палили на площі перед нею прапори, згадує Depo.Одеса.

Передумови протистоянь

Учасники проросійських рухів 3 березня вимагали референдуму з російськими прапорами в руках

"Любителі Росії" в Одесі вперше виринули 19 лютого 2014 року. Тоді на площі перед обласною державною адміністрацією відбувалась мирна акція протесту. Українські активісти виступили проти вбивств учасників Революції гідності в Києві. Проте мітинг жорстоко розігнали проросійські представники – кийками та палицями. Тоді поранення отримали українські активісти й журналісти. Судові процеси щодо розігнання мітингу тривають й сьогодні.

Ситуація в східних та південних областях України після втечі Януковича загострилась. В Одесі у передчутті можливих протистоянь українські активісти створили самооборону. Вже 1 березня в Одесі відбулось два мітинги, на щастя, все ще мирні. Близько 10 тисяч українців мирною ходою попрямували до генерального консульства Російської Федерації з вимогами припинити збройну агресію проти України та окупацію Криму. Водночас на Куликовому полі з гаслами за федералізацію і другу державну мову провели сепаратистський мітинг. 

Сесія обласної ради й зміна прапорів

Українські активісти, більшість з яких – студенти та молодь, відстояли українську Одесу 3 березня

У зв'язку з тим, що російські війська увійшли в Крим, депутати Одеської облради вирішили зібратись на позачергову сесію 3 березня, аби обговорити ситуацію в країні. Проте у представників проросійських сил були інші плани на це засідання. Лідер організації "Молодіжна єдність" Антон Давидченко зажадав, аби йому дали слово на сесії, де б він міг висловити свої вимоги щодо проведення в Одесі референдуму та надання їй статусу народної республіки. Тодішній голова Одеської обласної ради Микола Тиндюк відмовив Давидченку. 

У відповідь на це натовп проросійських агресивно налаштованих активістів ринули до будівлю ОДА. Давидченко керував ними. За різними оцінками очевидців, на площі зібрались від 700 до 3000 проросійських представників. Вони заходилися штурмувати будівлю, де відбувалась сесія. Для штурму використовували сльозогінний газ, кийки, палиці, різні підручні матеріали. 

Облраду майже вдалось взяти штурмом – мітингарі розбили два скла та виламали двері. Проте сутички припинились, коли до них вийшов тодішній голова Одеської ОДА Микола Скорик. Серед вимог й скандувань проросійських активістів виділялись такі: відмова визнавати центральну владу України, надання місту статусу автономії чи народної республіки, проведення референдуму та вихід Одеси зі складу України.

Тим часом у сесійній залв депутат Олексій Албу пропонував пристати на вимоги мітингарів, ініціювати референдум про особливий статус Одеської області. На щастя, його не підтримали. Основне рішення, котре було винесено в результаті сесії – Одеса категорично засуджує введення російських військ на територію України й не збирається відокремлюватись від неї. Проте це рішення, ініційоване Олексієм Гончаренком, ухвалили далеко не з першого разу – не набиралось необхідної кількості голосів.

По закінченню сесії, близько 14:00 3 березня, розлючений проросійський натовп не випускав депутатів з будівлі. Саме тоді люди Антона Давидченко зняли український прапор з флагштока перед ОДА й повісили замість нього триколор. Поряд із ним майорів прапор Одеси. Пізніше представники антимайдану публічно спалили червоно-чорний прапор, а доля прапора України все ще залишалась невідомою.

Не стояли осторонь українські активісти, які з плином часу все прибували на площу. Поміж інших того дня вийшли робітники заводу "Стальканат" та юнаки з "Правого сектору" з українськими прапорами. Напруження між таборами наростало. На лінію "102" надійшов виклик про те, що в будівлі ОДА закладена вибухівка. Можливо, саме це стало одним із факторів, які посприяли тому, що  3 березня вдалось уникнути крові й смертей. На виклик про вибух з'їхалась велика кількість тоді ще представників міліції. За інформацією очевидців, правоохоронців було чи не більше від усіх активістів. Вони організували три колони, якими відділили українських активістів від проросійських. Табори стояли до вечора.

Триколор зняли з флагштока, а Скорика – з посади

Три колони міліції відділяли проросійський й український табори мітингувальників 3 березня

Надвечір, близько шостої години, до активістів вийшов Микола Скорик й запросив декілька представників кожної зі сторін до ОДА на мирні переговори. Українці вимагали повернути державний прапор на флагшток й розблокувати будівлю обладміністрації, лише після цього вони обіцяли піти. 

О пів на дев'яту вечора прапор України повернули на належне йому місце. Цей день став останнім для Скорика на його посаді. Тодішній виконувач обов'язків президента Олександр Турчинов звільнив його того ж дня й призначив нового голову Одеської ОДА – власника "Стальканату" Володимира Немировського. Після зміни прапорів мітингарі розійшлись вже затемна.

Події того дня розслідуються й через сім років, проте безрезультатно. Антон Давидченко заховався у Москві, депутата Албу подали у розшук, скоріше за все, він теж знайшов прихисток на Росії. А от Микола Скорик, якого також пов'язують з організацією проросійських мітингів, хоч і попрощався з посадою того дня, свій вплив в Одесі за цей час тільки наростив.

Але все ж таки під тиском української громадськості депутати Одеської облради 3 березня 2014 року виступили за недопущення вторгнення іноземних військ в Україну. Як свідчать дані Служби безпеки України, проросійські акції в Одесі взимку-навесні 2014 року координувались з Росії. Лідери одеських сепаратистів отримували прямі вказівки та інструкції щодо розхитування ситуації в місті від кураторів з Москви.

Читайте також: 

Роковини трагічних подій в Одесі: Що відбувалося 2 травня 2014 року.