Одеський кінофестиваль "імені Тігіпка" для рестораторів та любих подруг

В Одесі триває значна культурна подія під назвою "Одеський міжнародний кінофестиваль". Цьогорічний фестиваль є вже сьомим за рахунком, і як у місцевих, так і всеукраїнських ЗМІ журналісти висвітлюють його саме під тією назвою, яку оголосили його організатори і засновники.

До цього в Одесі з радянських часів до 2010 року існував кінофестиваль "Золотий Дюк", який був продовженням кінофестивалю "Одеська альтернатива", проведеного в 1987 році. Перейменування "Одеської альтернативи" в "Золотий Дюк" спричинило за собою і зміну статусу цього огляду, який визначався як "Всесоюзний кінофестиваль з міжнародною участю".

У 2010 році в Одесі з'явився абсолютно новий міжнародний кінофестиваль – "Одеський міжнародний кінофестиваль". В якості головного призу, щоб підкреслити спадкоємність поколінь, організатори нового кінофоруму залишили статуетку "Золотий Дюк" - видозмінену копію призу, колись створену для фестивалю "Золотий Дюк" одеським скульптором Михайлом Ревою.

Свій початок історія фестивалю бере у 2010 році, коли вже екс-нардеп та колишній віце-прем’єр України Сергій Тігіпко разом із дружиною організував в Одесі перший такий кінофестиваль. Мільйонер Тігіпко фактично "подарував" цей незвичний бізнес своїй другій дружині Вікторії. У заможних екс-державних діячів свої забаганки: група страхових компаній "ТАС", яку Тігіпко назвав на честь доньки (Тігіпко Анна Сергієвна), та кінофестиваль, який в народі так і називають – "фестиваль дружини Тігіпка"

Самі одесити як тільки не називають цю подію – тільки не "Одеський міжнародний кінофестиваль". Особливо це стало помітно саме в цьому році.

Власне, і "міжнародним" фестиваль можна назвати з величезною натяжкою. В світі існує певна процедура сертифікації міжнародних фестивалів, і сертифікацією та акредитацією міжнародних кінофестивалів опікується Міжнародна федерація асоціацій кінопродюсерів (FIAPF), створена ще в 1933 році. За її інформацією, з 51 кінофестивалю від України зареєстрований лише один – Київський кінофестиваль фільмів молодих режисерів "Молодість", а про "ОМКФ" навіть і згадки немає. Заявок на акредитацію від Одеського кінофестивалю теж знайти не вдалося. Тож "міжнародним" цей захід можна назвати лише умовно, і то через те, що на нього приїжджають іноземці.

Одеським цей захід також можна назвати тільки через те, що дійство відбувається в Одесі. І то – фізично, а не юридично. Бо офіційною адресою "ОМКФ" є вул. С. Петлюри, 30, у Києві. Таку адресу має і товариство з обмеженою відповідальністю "Український кінофестиваль". Більше того, серед керівництва Одеського кінофестивалю одеситами, як то кажуть, і не пахне – майже всі очільники мешкають в Києві чи в Київській області.

Втім, повернемося до міжнародного визнання. Також однією з обов'язкових вимог FIAPF до будь-якого справжнього міжнародного кінофестивалю є підтримка його з боку місцевої кіноіндустрії. Але, на жаль, крім Державного агентства України з питань кіно та Національного центру Олександра Довженка серед партнерів, спонсорів та інших, є і ресторани, і готелі і масажні салони, дорожньо-будівні управління і навіть виробники лампочок, але немає, певне, найвагомішого - Національної Спілки кінематографістів України.

Ще одним "косяком", чи то пак, "особливістю" є те, що зазвичай на кінофестивалях в світі під час відкриття заходу червоною доріжкою мають можливість пройтися лише режисери, сценаристи та інші кінематографісти, журі кінофестивалю і актори, які є зірками кіно. А не співаки, власники ресторанів, депутати міськрад та облрад, чиновники, бізнесмени, їхні дружини чи ну дуже любі подруги.

В усьому світі цей "бомонд" не вважається небожителями – вони проходять на захід зі звичайними глядачами, а не влаштовують безглузді VIP-перфоманси, нап’яливши на себе, скажімо, піжаму з капцями.

Звертає на себе увагу, що і час проведення заходу підгаданий дуже влучно. Літо - саме та пора року, коли в Одесі повно туристів та інших гостей міста, які в очікуванні чогось грандіозного з радістю готові віддати доволі немалу суму грошей за кількаденний абонемент на перегляд маловідомих кінострічок, а після цього – чекати кіносеансу на спеці в довгій черзі. В той же час, чи є Одеський кінофестиваль привабливою для туристів сам по собі - скажімо, якби відбувався в "не сезон" – питання відкрите.

Тож загалом беруть сумніви, що десь в Каннах чи Голлівуді хтось щось знає про "міжнародний" кінофестиваль в Одесі. Але, зібравши до купи всі факти, можна зробити висновок, що завдяки інформаційно розкрученому на теренах України фесту Тігіпко у довготерміновій перспективі має можливість нагадувати про себе хоча б раз на рік, при цьому ще й заробляючи якісь гроші на глядачах та рекламі партнерів (яких в цьому році було більше сотні). І, певне, саме тут буде доречним згадати його слова, які були сказані ще під час однієї з його передвиборчих кампаній до "злиття" з "регіоналами": "Будь-який піар крім некрологу - це дуже гарний піар".