Одеська трагедія: Як жадібність вбиває наших дітей

Масштабна пожежа в одеському дитячому таборі "Вікторія", внаслідок якої загинуло три дівчинки, а ще дві потрапили до лікарні (одна – через опіки, отримані під час порятунку інших дітей), шокувала всю Україну і стала головною – і страшною – темою вихідних, що минули. Пошук винних вже розпочався: вилучаються документи у відповідних установах, когось відсторонили від посад, очільник області Максим Степанов переконує, що ніхто не піде некараним.

Зараз вже відомо достатньо подробиць, аби зробити перші обережні висновки. Тож Depo.Одеса, виходячи з наявних даних, намагається зрозуміти, як і чиїми зусиллями програмувалася трагедія. Хоча, напевне, як вона програмувалася, відома кожному українцю, ба більше – жителю пост-радянського простору.

Перше – причина загоряння. Нею вже назване коротке замикання, і це єдина причина, яка була оголошена. Про те, що з електропроводкою в таборі не все гаразд, за останні два дні сказано чимало – достатньо хоча б розповідей батьків про те, що душ в "Вікторії" бився струмом. Світлини з місця події також не дають в цьому сумніватися: електрообладнання дешеве, змонтоване абияк, безпосередньо на дереві, дроти скручені і закриті ізолентою тощо. Як так сталося, що "зразковий" табір, яким свого часу хизувався Труханов, був так халтурно зроблений – питання до замовників та приймачів роботи (тобто мерії), підрядників та безпосередніх виконавців робіт. Щодо останніх: дивлячись на фото з табору взагалі важко зрозуміти, як дорослий чоловік, який розуміє, що не просто тягне лампочку до туалету на дачі, а обладнує приміщення для дітей, міг таке зробити.

Для виникнення пожежі недостатньо однієї несправної проводки. Бо має бути й те, що горить. В "Вікторії" це дерево, але воно мало б бути просочене вогнестійкими розчинами – антипіренами. Принцип їхньої дії наступний: під час нагрівання вони виділяють вуглекислий газ, який відштовхує кисень від поверхні дерева, запобігаючи процесу окислення – тобто загорянню. Дерево чорніє, обвуглюється, димить, але відкритого вогню не виникає. При цьому антипірени не рятують від, наприклад, підпалу із застосуванням вогненебезпечних речовин (тобто коли дія високої температури тривала), їхня задача – максимально уповільнити, ускладнити появу полум'я та наростання температури.

Дереву, якісно просоченому антипіренами, цілком під силу витримати дію електричної дуги, навіть тривалу – хоча тривалою вона не мала бути, адже в такому випадку повинні спрацьовувати запобіжники-"автомати", які "обрубають" електрострум в разі стрибка напруги. В Одесі же дерево або не було оброблене взагалі, або ж його просочили абияк – так же, як провели електропроводку. І тут питання мають ставитися до, знову ж таки, підрядників та членів комісії, які приймали роботу.

Мер Одеси Геннадій Труханов відкриває корпус табору "Вікторія", який згорів в ніч на 16 вересня

Наступне – саме дерево. Залежно від породи, воно горить по-різному. Громадська інспекція, що навідалася до табору після пожежі, вже виявила, що дерево використовувалося неприпустимого як для такого об'єкту класу пожежонебезпеки – сосна і ялина. Горять вони яскраво і швидко. Це ще одне питання до підрядників, що будували ці корпуси. І до тих, хто ці корпуси приймав в експлуатацію.

Ці три фактори технічно є головними чинниками саме потужної, швидкої пожежі. Навіть з оглядом на "зворотну тягу", яка, за словами рятувальників, виникла, коли відкрили двері і призвела до швидкого охоплення полум'ям всього корпусу. Адже для тяги потрібен потужний осередок загоряння. І він на момент евакуації вже був.

Тепер про те, що могло бути чинником саме до трагедії: в приміщенні була лише одна доросла людина, а діти наче як були зачинені в кімнатах, аби не бешкетували вночі і не мазали один одного пастою. Останнє, зауважимо, є неперевіреною інформацією, яка, втім, активно курсує мережею. І перше, і друге корінням уходить ще в радянські часи, з яких порядки в українських оздоровчих центрах – колишніх піонертаборах – навряд чи сильно змінилися. Як і підхід до виховання дітей. Це глибока проблема, і питання тут слід ставити як відповідальним на місцях, так і освітнім чиновникам в центрі.

Корпус табору "Вікторія" перед пожежею

А от за що треба міцно запитати адміністрацію табору, так це за відсутність схем евакуації і, вочевидь, інструктажу з пожежної безпеки. Разом же ці два чинники, помножені на швидкість розповсюдження вогню, призвели до того, що трьох дівчат або забули, або не встигли вивести з корпусу.

Виникають питання і щодо приїзду пожежних. Те, що вони прибули якнайшвидше, сумнівів не викликає. Але корпус на той час вже палав, тож про порятунок не йшлося: треба було гасити пожежу і охолоджувати сусідні корпуси, аби не зайнялися слідом. Це, у свою чергу, може свідчити про наступні моменти: або було згаяно час і пожежні викликані запізно (питання до вожатих та адміністрації), або не могли додзвонитися – а така інформація озвучувалася на самому початку, або ж корпус розгорівся аж надто швидко, що знову відсилає до перших трьох чинників.

Щодо протипожежної сигналізації. Вона в таборі була, але не працювала. Причини було названо дві, і вони доповнюють одна одну. Перша – сигналізація постійно спрацьовувала, то ж її просто вимкнули, аби не заважала. Це – питання до людини, відповідальної за пожежну безпеку в таборі, тим більше, що про проблему було давно відомо, та до тих, хто ту сигналізацію монтував. Друга причина – сигналізація мала бути виведеною на пульт, але угоду певний час тому розірвали, а нову так і не уклали. Як же так сталося в муніципальному таборі, варто спитати мерію, яка виявилася неспроможною забезпечити безпеку підлеглому дитячому закладу.

Слід зазначити, що сама сигналізація, на яку рік тому "викинули" шалені 11 млн грн., також викликала низку запитань: протидимних датчиків замало, світло-шумових сигналізаторів замало, тривожна кнопка одна на модуль, інформаційних табличок "Тривога" в кімнатах нема. Тобто навіть працююча сигналізація навряд чи була здатна ефективно виконувати свої задачі. Бо зекономили. Знову питання до підрядників та комісії, яка приймала об'єкт.

І, нарешті, про умови, в яких довелося працювати рятувальникам. Пожежна водойма в таборі була, але скористатися нею, за наявними даними, не вдалося. Бо розташована вона незручно (питання до замовників, проектантів та приймаючої комісії), ще й виявилася порожньою (це вже треба "трусити" адміністрацію чи відповідальні органи). Гідрант був, але тиску в ньому вистачило тільки на хлюпання. І тут теж одразу хочеться згадати злим і не тихим словом адміністрацію, але є нюанс: в Одесі не тільки з цим гідрантом халепа, про проблему говорять не перший рік. Місцева влада обіцяє, але води в гідрантах не додається.

Все ця низка малозначущих, звичних у своїй повсякденності "косяків" призвела до великої трагедії. Коли занурюєшся в усі ці причини і наслідки, напрошується висновок, що дітей в таборі "Вікторія" взагалі не мало бути – він не був готовий до їхнього прийому. Але спокійно працював. При цьому дорослі і "відповідальні" все про проблеми знали і самі ж їх свідомо створювали: хтось замовив "правильній" фірмі, не думаючи про наслідки, хтось "зекономив" на матеріалах, хтось відверто вкрав, хтось схалтурив при проектуванні, хтось – при прокладці електромереж, хтось – на сигналізації. Одні все це "прийняли", інші відмахнулися від зауважень. Причина ж – непереможний "совок" в головах, помножений на безвідповідальність, жадібність і кумівство сучасності. Дорослі сподівалися, що, як завжди, "і так зійде". Не зійшло.

Наразі двом людям оголошено підозру – директору дитячого центру Петросу Саркісяну та відповідальній за пожежну безпеку Наталі Янчик. З оглядом на багаті українські традиції в "переведенні стрілок" і "призначенні" винних, не виключено, що саме вони і стануть тими цапами-відбувайлами, які віддуватимуться за всіх. Хоча тих, чиї дії призвели до лиха, набагато більше.