Олег може не дожити: Чому російська журналістка вважає, що українцям слід нагадати про Сенцова

Не так давно до Одеси приїжджала відома російська журналістка,  волонтерка і фотограф Вікторія Івлєва. Приїжджала, аби поспілкуватися з сім’ями моряків, які зараз перебувають у полоні на Росії, та розповісти про своє ставлення до подій в Україні.

Івлева відвідувала гарячі точки ще під час розвалу Радянського Союзу. Багато працювала в африканських країнах, допомагаючи різним міжнародним гуманітарним місіям. Була єдиним російським журналістом в Руанді під час геноциду. Працювала в російських ліберальних віданнях та німецькому Spiegel, французькому Figaro, англійською Guardian, американському The New York Times. Це одна з тих небагатьох російських журналістів, які відкрито підтримують Україну.

Кореспондентка Depo.Одеса зібрала думки, спогади та відповіді журналістки про те, коли відпустять полонених українських моряків, чому "забули" про Сенцова, як реагують росіяни на українських політв'язнів у РФ та чому нікого не цікавить фотовиставка "Народження України".

"Я на пам’ять знаю, хто що любить і які цигарки курить"

Влітку 2014 року Івлєва зайнялася волонтерством — разом з харківськими активістами вивозила з окупованої території людей, доставляла медикаменти і продукти. 

"Мені соромно і совісно за те, що робить моя країна", - так почала своє спілкування на зустрічі з одеситами Вікторія. І своє волонтерство та поміч українським військовополоненим морякам вона пояснює саме цим  - почуттям провини перед Україною.  

Вікторія Івлєва виступала в Одесі / Фото: Depo.Одеса

З самого початку зустрічі Івлєва передала декілька листів полонених моряків їхнім сім'ям. Вона зазначила, що не знає, що буде далі з ними у Лефортово. "Я хочу вірити, що скоро все скінчиться, але найстрашніше, що може бути з ними, - це, згідно обвинувачення, шість років у російському СІЗО". 

Івлева призналася, що кожна передача у Лефортово забирає у неї багато сил і емоційно виснажує. "Кожний раз ми з волонтерами відчуваємо неабияке приниження", - пояснила жінка. За її словами, технологія така: спочатку збираються гроші, потім волонтери знаходять водія, їдуть до супермаркету та закупають усе необхідне для 24 моряків. Потім все везуть на квартиру Івлєвої, де вже фасують по пакетах за прізвищами. 

Пакунки, які приготували для одеських моряків / Фото: Facebook/Вікторія Івлєва

У Лефортово свої правила: не можна закупати де-інде туалетний папір та миючі засоби – тільки у крамниці поряд із в’язницею. Не дозволяють приносити кисломолочні продукти, але можна сирні. Також чомусь треба видаляти центральну "паличку" з часнику. Усе потрібно зважувати, навіть папір для написання листів. "Раніше нас примушували складати 24 описи у подвійному екземплярі від руки, але ми поскаржилися на це, і тепер нам дозволяють набирати сучасним способом на комп'ютері", - розказала волонтерка. 

Волонтерам дозволили набирати текст на комп'ютері / Фото: Facebook/Вікторія Івлєва

"Починається все з того, що ми приходимо у спеціально відведений для передач день, віддаємо паспорт о 9:00, а починають приймати пакунки о 12 годині.  Таким чином, перепрошую, мозгодрочка йде до вечора. Після цього я довго лежу у своїй кімнаті, дивлюся у стелю, та приходжу до тями", - ділиться враженнями від "найкращої в’язниці Москви" Івлєва. 

В одній із останніх передач морякам були наступні продукти та речі: два види ковбаси, сир, сало, сир ковбасно-копчений, яблука, мандарини, сирки, сир, молоко, сухарі з маком, соняшникова олія, пекінська капуста, помідори, цигарки, конверти з марками. Кожен з 24 панкунків важив 12-14 кг. "На першому етапі головне задовольнити базисні потреби: ув’язнені повинні бути тепло вдягнені та ситі", - зазначила Івлєва. Зараз військовополонені забезпечені всім необхідним, але волонтери наполягають, що їм потрібна підтримка, і тому просять писати звичайні прості листи російською мовою: про життя, погоду, природу, смішні історії, домашніх вихованців, сім'ю, тощо. Просять не згадувати про політику, тому що лист може не надійти до адресата, краще розповісти про те, як їх люблять, чекають та пишаються. 

Пакунки, які приготували для одеських моряків / Фото: Facebook/Вікторія Івлєва

"Мені здалося, що Київ забув про Сенцова"

За словами журналістки, найбільше у неї болить серце за Олега Сенцова. "Вважаю, що моряків можуть ще протримати декілька років, а Сенцову сидіти ще довго – це мученик", – каже Івлєва.

Вона також висловила думку, що українця начебто "забули", бо пару років тому, коли вона приїжджала до Києва, місто було завішене плакатами на його підтримку, про нього багато говорили, але зараз про українського заручника вже мало хто згадує.  "Я вже не бачу стільки портретів з ним, в Одесі їх зовсім нема. Треба весь час нагадувати українцям про нього, Олег може не дожити [до звільнення]", – з болем вважає Івлєва. 

Івлєва брала участь у пікеті на підтримку Сенцова / Фото: Facebook/Вікторія Івлєва

Волонтерка-журналістка зазначила, що є росіяни, які теж з болем відчувають все те, що відбувається з Сенцовим та моряками, і співчувають, допомагають грошима, але не "світяться", бо є відомими і не хочуть проблем. "Я не одна, за мною теж є нормальні люди, завдяки чому ми допомагаємо іншим", – пояснює росіянка. 

"З хаосу на Майдані народилася інша Україна, не загубіть її, будь ласка"

На зустрічі в Одесі згадувався і Майдан. Журналістка зізналася, що увесь час у 2014 році дивилась трансляції з Києва та не знаходила собі місця.  "Я ставила собі питання: "Чи зможу я вмерти за батьківщину?". І відповідала, що ні, я вважаю, що людина не повинна вмирати за це, але це, безсумнівно, подвиг", – каже Івлєва. 

За її словами, саме так народилася інша країна, і тому фотограф захотіла зробити дуже відверту, навіть фізіологічну, виставку з новоронародженими малюками по всіх обласних центрах. "Майдан теж народився з крові та через страждання та біль", – говорить Івлєва. 

Проект "Народження України" був знятий за 25 днів: один день - одне місто. "Це було досить складно, тому що я приїжджала в якесь місто і не знала, будуть там народжувати за відведений мені день, чи ні. Але все якось вдалося. Тоді мене не залишало відчуття щастя. Я постійно була присутня при народженні нового життя", – згадує фотограф.

Фотопроект журналістки назвали порнографічним Фото: Facebook/Вікторія Івлєва

Виставка відбулася в Києві лише один раз. "Ніхто мене більш нікуди не запрошував", - розповіла журналіст. Зазначимо, що у 2016 році у Сівєрськодонецьку виставку закрили, звинувативши буцімто у "порнографії".  "Я чула різні відгуки про виставку. Деякі вважають, що пологи знімати не можна. Це набагато краще, ніж знімати війну. І все це вважається нормальним, не соромно. А ось народження людського життя - це табу. Але що в цьому поганого?" – з жалем констатує фотограф. 

На останок Івлева сказала таку фразу: "З хаосу на Майдані народилася інша Україна, не загубить її, будь ласка". І тут, напевне, є над чим замислитись…