Дунай, полуниця і чистота: Чим зачаровує туриста бессарабський Ізмаїл

Внутрішній туризм в Україні лише розвивається, і якщо великі туристичні центри на кшталт Львова чи Кам'янця-Подільського вже знайшли своїх шанувальників, то інші гідні населені пункти часто лишаються поза увагою українських і не тільки мандрівників. Один з таких недооцінених діамантів чи, радше, смарагдів – Ізмаїл. Друге за чисельністю місто Одеської області відоме хіба тим, що його брав російський полководець Суворов і не брав Вовочка зі старого радянського анекдоту. Але до нього однозначно варто доїхати. Так, це не буде подорож, наповнена історичними об'єктами, навіть жодної прославленої фортеці на шляху не трапиться, але для невеликого, спокійного і розслабленого відпочинку з милуванням на розмірений плин величного Дунаю це місто ідеальне.

Зазначимо, що від залізничного вокзалу до місця проживання – скоріше за все, це буде якийсь готель або апартаменти неподалік центрального проспекту – можна пройтись пішки, але якщо бажання такого нема, то можна зупинити маршрутку. Саме зупинити – по старинці, рукою.

Прогулятись центральним проспектом та околицями

Чим одразу дивує Ізмаїл – це своєї чистотою та доглянутістю. Різниця, наприклад, з пильним Білгород-Дністровським чи некомфортною, гамірною Затокою настільки разюча, що спочатку не віриш очам і чекаєш, що от-от доглянута ділянка закінчиться і почнеться звична розбита вулиця. Бокові вулиці, звісно ж, в неідеальному стані, і по суті це звичний, хоч і квітучий, приватний сектор, проте з центру в Ізмаїлі зробили лялечку. Тож неспішно пройтись центральним проспектом Суворова – цілком собі задоволення. Тим більше, що посеред нього розбитий чудовий бульвар з лавочками, пам'ятниками і фонтанами.

Але поціновувача архітектури радимо завернути і в бічні квартали, зокрема навколо місцевого ринку – там можна знайти цікаві зразки старовинної забудови та артефакти з минульщини. На жаль, в непарадному стані.

Головна архітектурна прикраса проспекту – кафедральний Покровський собор (Московський патріархат) з розбитим навколо громадським парком. З обох боків від головного входу споруда має вигнуту дугою колонну галерею – досить незвичне рішення, тим більше для православних церков, завдяки чому складається враження, наче обитель розкрила обійми до будь якого подорожнього чи людини у скруті.

Поряд з собором – пам'ятник йому, полководцю Олександру Суворову. Хоча, зазначимо, сто років тому на цьому місці стояв пам'ятник румунському королю Фердинанду I.

Пам'ятник суворому російському Суворову в Ізмаїлі, початок ХХI століття

Пам'ятник румунському королю Фердинанду І в Ізмаїлі, початок ХХ століття

Напроти ж собору, через дорогу – міський сад з пам'ятником чорнобильцям, фонтаном та лавочками у затишній тіні. Прерасний варіант для невеликого перепочинку.

Подивитись на Морський порт

Хоча Ізмаїл стоїть на Дунаї, а Дунай – річка, торговий порт у Ізмаїла – морський. І він вартий того, щоб до нього завітати, тим більше, що саме до нього веде проспект Суворова. Звісно ж, на саме підприємство стороннім доступу нема – можна лише дивитись на величезні крани за огорожею. Але поряд, між Морпортом та Рибзаводом – прогулянкова набережна з кораблями, рибалками і обов'язковими котами.

Дорога до Морського порту в Ізмаїлі

Набережна в Ізмаїлі

Зазначимо, що завітати сюди можна як вдень, так і пізно ввечері – набережна, як і дорого до неї, облаштована і освітлена.

Подивитись діораму і випити коктейль з видом на Дунай

У Ізмаїлі є кілька музеїв, але найбільш "розкрученим" є, звісно ж, діорама "Штурм фортеці Ізмаїл", облаштована у єдиному, що від тої фортеці лишилось – Малій мечеті. Працює вона до 17 по буднях і до 16 по вихідних, але за фактом зачиняється раніше, що варто врахувати і не приїжджати "впритул".

Доїхати туди можна або маршруткою №18, або ж на таксі (викликаються за телефоном через диспетчера). Цна поїздки від проспекту Суворова складає 45-50 грн – за лічильником. Врешті, любителі походити можуть дістатись туди пішки – вулицею Кутузова (на останній ділянці переходить у Матроську).

Якщо ж хочеться побачити саме залишки фортеці, то знайти їх можна значно північніше, за житловим сектором. Втім, нині це зарослі земляні укріплення, які будуть цікаві хіба справжнім ентузіастам.

Цивільні ж відпочивальники, незважаючи на те, вдалось їм відвідати діораму, чи ні, можуть взяти коктейль чи чай в ресторанчику поряд, або ж просто вийти на невеличкий пляж поряд і милувати Дунаєм. Він надзвичайний. Кидається в очі колір води: Дунай – зелено-блакитний, і навіть в похмуру, свинцеву погоду цей відтінок вгадується у дунайських хвилях.

Поряд – територія Микільського монастиря і, знову, облаштована прогулянкова зона понад берегом. Впирається вона в залишки румунського військового некрополя.

Питний фонтан на набережній в Ізмаїлі

Посмажити дунайку на вогні

За згаданим вище некрополем розташована територія, що має назву "Лісопарк"(орієнтир для таксі – Старий пляж). Це дійсно невеликий парк з однією алейкою і оглядовим майданчиком. Але головна її "фішка" – мангали у вільному доступі.

Саме тут можна влаштувати невеликий пікнік з барбекю. Але є і суттєвий мінус – поряд нема нічого, що можна було б використати як столик чи лавочку, тож треба одразу подбати про те, на чому нарізати-готувати, а на чому відпочивати. З першим трохи легше, адже мангали обладнані невеличкою поверхнею, яку можна застелити фольгою і використати як столик.

Втім, можна просто стати на оглядовому майданчику і милуватись Дунаєм. Просто тому, що він того вартий.

Сходити на ринок і поласувати ранньою полуницею

В Ізмаїлі є кілька невеликих маркетів типу "АТБ" чи "Копієчки", де можна купити все необхідне, є й звичайні продуктові магазини, на проспекті Суворова не проблема знайти і ресторанчик, кав'ярню чи вуличну бургерну для приємних посиденьок. Але ніколи не завадить завітати на місцевий ринок. Зрозуміло, що "шмоточна" частина навряд чи потрібна туристу, а от продуктова може потішити недорогими й запашними місцевими овочами, фруктами та ягодами – наприклад, поласувати солодкою ароматною полуницею на травневі свята було справжнім задоволенням. Крім того, варто завітати на рибний ринок. Їх дві локації на місцевому базарі: в стаціонарному павільйоні ціни дещо вищі, ніж просто в критих рядах, які доведеться шукати по підказках місцевих.

Погладити кішку в рибних рядах в Ізмаїлі – свята справа

Головний місцевий делікатес – дунайський оселедець, дунайка. В Дунай ця риба заходить на нерест протягом кількох тижнів навесні, і на травневі якраз припадає кінець "сезону", потім її не буде аж до наступного року. Місцеві в розмовах щиро дивуються, що такого в цій невеличкій, меншій за океанський оселедець, рибі знаходять туристи, але тут же розповідають, що самі її і варять, і смажать, і запікають, і, звісно ж, солять та коптять, адже робити з дунайкою можна все.

В сезон можна купити свіжий оселедець (а в несезон – будь-яку іншу рибу), там же замовити її чистку, дорогою на вихід придбати фольгу, і прекрасно та швидко запекти смакоту на вугіллях. Хай навіть на мангалі у вже згаданому Лісопарку. Якщо мати клопоту з цим не хочеться, поласувати дунайкою можна у місцевих ресторанах.

Як доїхати до Ізмаїла

Головне "слабке місце" Ізмаїла – його віддаленість: місто розташоване на дальньому південному заході Одещини, на самому кордоні з Молдовою, тож варіантів дістатись до нього не так і багато: залізницею, автобусом чи маршруткою або автівкою – власною чи "попутками".

Залізничний варіант лише один: фірмовий поїзд "Дунай" сполученням Київ–Ізмаїл. Їде він неспішно, з численними зупинками, чи не найцікавіша з яких – Жмеринка з її модерновим вокзалом, одним з найгарніших в Україні. Одразу попереджаємо: попри назву "фірмовий" слід готуватись до старих добрих вагонів з дерев'яним інтер'єром, вишневими дерматиновими диванами та старими туалетам, а відтак і санітарними зонами. Зате з цим варіантом найменше клопоту: під вечір в Києві сіли (потяг відбуває в 17:42), в поїзді виспалися, адже часу достатньо, і в 10:44 в майже пустому поїзді – всі пасажири вийшли в Одесі – прибули в Ізмаїл.

Автобусне сполучення є  із Києва, і з інших міст, і, зрозуміло, з Одеси. В останній пересадку можна зробити ще й на маршрутки – невеликі і досить комфортабельні автобуси "Мерседес". Коштують вони дещо дорожче, ніж автобуси (230 грн проти 170-200 грн), натомість пересадка зручна: не на Центральному автовокзалі на Колонтаївській, а біля Залізничного вокзалу на Старосінній площі. Забере дорога близько 4 годин.

Зазначимо, що квітучий травень – чи не найкращий час для відвідин Ізмаїла. На початок місяця квітло все: каштани, сакура, вишня, айва… І погода ще не дуже гаряча, якраз для прогулянок. А от влітку в цьому південному місті може вже бути надто спекотно.