Чому Путіну щоночі сниться БНР

Починаючи з подій Майдану і до сьогодення Путін та його посіпаки не лишають надії створити "Бесарабську народну республіку" .

Для чого йому потрібна Одещина? 

Depo.Одеса розповість, чому Путін не може змиритися з думкою про те, що все ж таки Одеса та Одещина – це Україна, а не частина його чергового провального проекту під брендом "новоросія".

Для цього поринемо трохи в історію.

Історичний фактор

Одещина, починаючи з 15 сторіччя була під контролем Османської імперії, нині Туреччина, і була плацдармом для ведення воєнних дій проти країн Заходу та Росії. На цьому рубежі турками було створено багато фортифікаційних споруд для захисту своїх земель, і війська, які знаходилися в гарнізонах, були багатонаціональними, тому що турки відправляли сюди яничарів, дітей, яких вони забирали в підвладних їм народів. Дітей вони навчали воєнній справі, змушували їх приймати іслам і бути вірними султану до кінця життя. Виходячи з цього, нинішня Одещина, або як її ще називають – Бесарабія, стала дуже різноманітною в плані населення. В цю частину були направлені яничари, які були відібрані з народів Балкан, Польщі, Росії, Грузії, Вірменії, близькосхідних народів та інших національностей. Також сюди збігалися кріпаки з Росії та Польщі.

Вже наприкінці 18 сторіччя, коли Російська імперія взяла під контроль теперішню частину Одещини, вони почали заселяти її людьми з Європи, які шукали собі кращого життя на чужині.

Таким чином Одеса та область і стала такою багатонаціональною. На даний час на Одещині проживають українці, росіяни, болгари, молдавани, гагаузи, євреї, білоруси, вірмени, цигани, поляки, німці, грузини, азербайджанці, татари, греки, албанці та багато інших національності.

Багато з цих народів були звільненими з під турецької неволі, і з того часу вони були прихильниками Російської імперії. З того моменту і до сьогодення, пращури цих народів прививали своїм дітям та онукам любов до Росії та її царя-"батюшки", а потім вже й до СРСР. Таким чином на Одещини історично сформувався прошарок прихильників "путінізма".

Але після трагічних подій 2 травня 2014 року в Одесі, навіть зазомбовані російською пропагандою, люди, які називають себе "рашистами" та "ввічливими", тільки те і можуть, що трясти кулаком на кухні під чарку біленької.

Одещина, як морський та сухопутний транспортний вузел

Ще одним фактором, який так приваблює путіністів, є те, що на Одещині знаходяться 8 з 15 портів, які знаходяться на узбережжі Чорного моря. Саме через ці порти проходить більша частина експорту та імпорту України. Це: Одеський, Іллічівський, Южненський, Усть-Дунайський, Білгород-Дністровський, Ізмаїльський, Кілійський та Ренійський порти.

Як раз Іллічівський порт займається експортом товарів "Шовкового шляху", який тепер проходить в обхід Росії до самого Китаю, а нинішній губернатор Одещини називає його "жахом для Путіна".

Якби план поціновувачів "руского міра" був реалізований, то все узбережжя Чорного моря було б під Росією, і економіці України був би завданий не просто серйозний, а саме нищівний удар. Таким чином ми бачимо, чого саме Одещина є найбільш ласим шматком для путіністів.

Коридор на Придністров’я

Ще одним фактором інтересів Росії до Одеси та області є те, що саме тут знаходиться кордон України з невизнаною республікою Придністров'я, яке знаходиться під повною владою Росії. В цій невизнаній республіці знаходиться і російський військовий контингент, який там лишився після розвалу СРСР і вів бойові дії з військами Молдови у Придністровському конфлікті. Саме через це на кордоні з недореспублікою завжди знаходяться українські війська, задля того, щоб ця маріонетка Путіна не почала свою агресію, якою, звісно ж, керуватиме Кремль.

Але, на жаль московської братії, всі ці примхи маленького Пу і компанії і досі розбиваються об здоровий глузд одеситів, а вся багатонаціональність мешканців Одещини також грає проти ідей об’єднання з державою-агресором.