Труханов, 2 травня і "Родіна": Як в Одесі ставили незалежність під загрозу

24 серпня 1991 року Україна здобула незалежність. Однак, боротьба за неї в цей день не закінчилася – лише затихла на деякий час, щоб спалахнути з новою силою у 2013 році. Ця боротьба у розпалі й зараз. Одеса стикнулася з чималою кількістю загроз незалежності України та своїй приналежності до неї, попри те, що у 1991 році за незалежність проголосувало на референдумі понад 85% одеситів.

Як місто долало та продовжує долати ці загрози – читайте в матеріалі Depo.Одеса. 

Як Одеса не повторила долю Донецька та Луганська 

Існує думка, що Одеса не повторила долю Донецька та Луганська тому, що населення в місті не проросійське чи проукраїнське, а просто прагматичне. Мовляв, портове місто, торгове місто – люди просто думають про власний зиск. А те, що сталося в Одесі другого травня 2014 року – збій в системі, який взагалі невідомо як міг трапитися в такому місті. 

Інша популярна теорія говорить про те, що другого травня Одеса дала відсіч "русскому міру", раз і назавжди заявивши про свою приналежність до України. 

Однак, події 2 травня 2014 року не були ані випадковим "збоєм", ані останньою вирішальною битвою за місто. Загрози почали виникати набагато раніше і продовжують. 

Що ж до "прагматиків" – мабуть, в Донецьку та Луганську теж багато хто себе таким вважав. Попри всі розмови про безкорисливу любов до російського язика та "братнього народу", мотиви у багатьох фанатів Росії були корисливими – вони спокусилися російськими зарплатами та пенсіями, сподівалися на таке життя, яке їм російське телебачення показувало. І в цьому сенсі одесити такі самі "прагматики" та "стратеги", як і жителі будь-якого іншого регіону, старанно обробленого російською пропагандою. А "обробляти" Одесу почали заздалегідь. 

Проросійська партія "Родіна" – в "кращих традиціях" залдостанових і прілєпіних 

У 2007 році в Одесі виникло громадсько-політичне об'єднання "Родіна", яке у 2008 році переросло у політичну партію. І вже у цей час "Родіна" являла собою все те, чим зараз є найтиповіші потворні зразки "русского міра" на тимчасово окупованих територіях та в анексованому Криму. Всі штампи та кліше, всі найтиповіші риси адептів "русского міра" були в наявності у прибічників партії Ігоря Маркова, який у 2014 втік на Росію і долучився до створеного Миколою Азаровим "Комітету порятунку України". 

"Основним завданням нової політичної сили є зміна ситуації в країні і попередження того хаосу, до якого Україна йде семимильними кроками", – заявляли засновники "Родіни" у 2008 році. 

Ігор Марков, прихильник та спонсор терористичних угруповань ДНР/ЛНР,  і його партія "Родіна" поводилися як ватажки ОРДЛО з 2008 року. А нині покійний "журналіст" Григорій Кваснюк на телеканалі АТВ поливав опонентів лайном та розказував про "фашистів та бандерівців" вже в той час так, що йому позаздрили б російські пропагандисти Соловйов і Скобєєва. До речі, син Кваснюка з рештою подався в ОРДЛО і вступив до лав "народної міліції ЛНР". 

І партія "Родіна" мала на той час підтримку в Одесі, яка дозволила Ігорю Маркову стати згодом народним депутатом, а його прибічникам отримати мандати депутатів міської ради. 

Можливо саме тому, що у 2007-2008 роках Одеса отримала таке "щеплення", вона й не повторила долю Донецька та Луганська. Діячів з "Родіни" встигли добре "роздивитися". Вони встигли стати маргіналами, за якими готова була йти лише невелика купка прихильників. Водночас залишилася велика частка тих, хто попри маргіналізацію вочевидь проросійських місцевих політиків, залишався фанатом Путіна і Росії. Вони стали електоратом менш радикалізованих проросійських сил. 

Коля Тетріс: Як Микола Скорик ставив під загрозу територіальну цілісність України  

Микола Скорик народився і виріс в Одесі. У 2006 році він очолив Одеську обласну раду і став не останньою людиною у "Партії регіонів". У 2010 році Скорик відправився до Криму, де очолював міністерство фінансів в команді нині покійного Василя Джарти. Вже восени 2013-го Скорик повернувся до Одеси з Криму, де був останнім відповідальним за фінанси до приходу "зелених чоловічків". 

24 листопада 2013 року саме Микола Скорик фактично санкціонував розгін одеського Євромайдану. Скорик аплодував правоохоронцям, які напали на наметове містечко біля пам'ятника Дюку і розігнали його. 

Коли загроза створення на Одещині "республіки" була як ніколи реальною, Скорик захищав будівлю обласної ради саме від українських "радикалів" та "націоналістів". Він отримав прізвисько "Коля Тетріс" після того, як забарикадував будівлю ОДА бетонними плитами. 

19 лютого 2014 року, як мінімум за мовчазної згоди, а радше за командою Миколи Скорика, сталося побиття людей під Одеською обласною державною адміністрацією.  

Нечисленних проукраїнських мітингувальників та журналістів по-звірячому побили кількасот тітушок-космонавтів. Суди у цій справі тривають досі. 

3 березня 2014 року Одеську ОДА прийшли захоплювати сепаратисти. Микола Скорик відсиджувався у своєму кабінеті,  коли над будівлею адміністрації практично підняли прапор Росії. 

Билися за український прапор українські активісти. Вчергове рятуючи Одещину від долі бандитської республіки. А Микола Скорик, як би жалюгідно він не виглядав 3 березня 2014 року, не просто не зник з політики, а став невдовзі народним депутатом і на останніх виборах одеського міського голови складав конкуренцію Геннадію Труханову. 

"Труханов – наш мер, Путін – наш президент"

21 квітня 2014 року на Думській площі в Одесі відбувся мітинг на підтримку Геннадія Труханова. Прихильники Труханова прийшли з плакатами, на яких значилося: "Труханів – наш мер! Путін – наш президент!", "Росія за Труханова!", "Труханов – захисник Святої Русі!". Деякі прибічники Труханова, що відзначилися на тому мітингу, донедавна залишалися депутатами його партії "Довіряй ділам", як Антоніна Наконечна, або залишаються досі – як Світлана Осауленко. 

2 травня 2014 року 

Другому травня 2014 року в Одесі передувало багато подій, кожна з яких могла перерости в криваве протистояння прибічників "русского міра" та українських активістів. І вище перераховані далеко не всі такі випадки. Однак саме другого травня, після того, як українські активісти Одеси вчергове "відбили наступ" сепаратистів, сталася пожежа у Будинку профспілок. 

Пожежа відклякнула від сепаратистського руху тих "жертв пропаганди", в яких ще хоч трохи залишилося інстинкту самозбереження та адекватності. А силами маргіналів та завезених з Росії провокаторів проросійські політики "не здужали" влаштувати "ОНР". 

Поки прихильники проросійських політиків Одеси оговтувалися, момент було втрачено. Влаштувати "республіку" швидко, як у Донецьку та Луганську вони не змогли, та це не означає, що всі відмовилися від ідеї відколоти Одесу від української держави. 

"Порто-франко", як спосіб відокремити Одесу від України 

У 2015 році Сергій Ківалов почав просувати ідею надання Одесі статусу "порто-франко". Він сподівався, що у Верховній Раді України підтримають його ідею створення вільної економічної зони в Одеському регіоні.

Про те, для чого у Путіна просували ідею "порто-франко" для Одещини, читайте на Depo.Одеса.  

У 2016 році Сергій Ківалов став активніше просувати цей проєкт. Одіозний нардеп сподівався, що Порошенко присвоїть регіону статус  вільної економічної зони, і навіть подав на розгляд президента електронну петицію, яка зібрала 25 тисяч підписів. Щоправда, прокуратура області виявила, що підписи під нею залишили"мертві душі" колишніх студентів вишів, які підконтрольні Ківалову.

У Ківалова навіть створили депутатську групу для просування ідей "порто-франко" в Одесі, тим самим демонструючи свою прихильність до "русского міра" і бажання дестабілізувати ситуацію не тільки в Одесі, але й в Миколаєві і Херсоні. Однак, у "порто-франко" у проросійських політиків та побутових сепаратистів "не вигоріло". Як і з "Народною радою Бессарабії". 

"Народна рада Бессарабії" – чергове весняне загострення у фанатів "русского міра" 

На початку квітня 2015 року на Одещині знову намагалися створити потворну проросійську "республіку". Так звану "народну раду Бессарабії" створили під гаслом забезпечення у Бессарабії "національно-культурної автономії". Водночас засновники заявили, що в разі вступу України в НАТО вони залишають за собою "право на самовизначення Бессарабії". 

6 квітня 2015 року відбулося засідання, на якому офіційно представили організацію. 16 травня 2015 року відбулося друге засідання на якому представили законопроєкт про національно-культурну автономію Бессарабського краю. В той день силовики затримали трьох учасників засідання. 7 червня 2015 року за участю "Народної ради Бессарабії" було проведено установчі збори сепаратистської "Народної ради Миколаєва". Усі 52 учасники "ради" були затримані співробітниками СБУ. А всі учасники заходу були встановлені та допитані як свідки.  

Згодом тодішній голова СБУ Василь Грицак заявив, що керував проєктом "Бессарабія" напряму з Москви Інал Ардзінба – заступник радника президента РФ Путіна Владислава Суркова. У червні 2015 року СБУ повністю ліквідувала незаконну організацію і затримала її членів.

Доля одеських сепаратистів 

За діяльність, направлену на порушення територіальної цілісності України на Одещині затримали та притягали до відповідальності не багатьох. Серед тих, хто постав перед судом, частина виправдані, частина – вийшли по "закону Савченко" і виїхали з країни, частина обміняні на українських полонених. 

Більшість політиків залишилися "на плаву" – зокрема, Геннадій Труханов з прибічниками та Микола Скорик з колишніми регіоналами, які нині ходять до лав "ОПЗЖ". На останніх виборах нікуди не пройшов Сергій Ківалов. Однак він продовжує залишатися "господарем" Одеської юридичної академії – Альма-матер українського суддівства. Багато пересічних одеситів насправді не знають, що Одеська національна юридична академія – державний, а не приватний навчальний заклад. 

Якщо щодо центральних телеканалів, пов'язаних з Віктором Медведчуком, запроваджено санкції, то всі регіональні телеканали в Одесі, пов'язані з представниками "ОПЗЖ" продовжують працювати та щоденно поширювати наративи про те, що України не існує, вона є територією, яка керується з заходу і не є незалежною суверенною державою. 

Ідея "відкусити" Одещину від України досі нікуди не зникла

До 30-ї річниці Незалежності України ті загрози, що існували в Одесі, нікуди не поділися. Час від часу аналітики та експерти видають статті, в яких оцінюють вірогідність того, що "путін нападе" саме в одеському напрямку. Мер Геннадій Труханов мало не на кожній сесії міської ради транслює думки про те, що центральна влада "ображає та оббирає" Одесу і від цієї влади йому ледь-ледь вдається захищати місто. Пов'язані з "ОПЗЖ" ЗМІ поширюють ідеї та наративи "русского міра", хоча й не так очевидно, як робили це раніше. 

Що ж стосується українських активістів Одеси, які раз за разом захищали місто у 2013-2015 роках, то з одного боку майже вся країна чула про напади та замахи на них. З іншого боку – очевидно проросійські сили та "тримаючий Одесу в українських кольорах" Труханов виконали неабияку "роботу" для дискредитації протесту та маргіналізації активізму. Для того, щоб стати на захист Незалежності України в Одесі у разі чергової сепаратистської загрози змогло якомога менше людей, докладено багато зусиль.