Щоденник ОМКФ-2019: Фінальні кінопокази і подвійна перемога останнього дня фестиваля

У суботу, 20 липня, кіномарафон не скінчився – демонстраця стрічок тривала, а у перервах глядачі сперечалися, хто і які нагороди візьме. Явного лідера не було…

Фото: ОМКФ

Найпомітнішим фільмом, що демонструвався у суботу, став український "U311 Черкаси".  За сюжетом, двоє хлопців з українського села за різних обставин опиняються на мінному тральщику "Черкаси" під час подій на Майдані у 2014 році. У той час, як екіпаж проходить навчання та відверто байдикує на кораблі, постійно порушуючи дисципліну, Янукович втікає з України, а Крим захоплюють "зелені чоловічки". Починається окупація. "Черкаси" та багато інших кораблів заблоковані на озері Донузлав – вихід у море до Одеси заблокований. Українські кораблі здаються один за одним, лише екіпаж "Черкас" вирішив чинити опір російським окупантам та не здаватися до останнього. 

Кадр з фільму "Черкаси" / Фото: ОМКФ

Фільм є повнометражним дебютом режисера Тимура Ященка, конкультантом же виступав реальний командир "Черкас" Юрій Федаш, а ролі другорядного плану зіграли моряки, які у 2014-му кілька днів захищали своє судно. 

Стрічка досить вправно, без натискання на болючі місця та маніпулювань, зображує не тільки боротьбу моряків, але й їхнє буденне життя. З матюками, неякісною їжею в тарілках, бешкетуванням та загальним непрофесіоналізмом. Проте, коли ворог підходить впритул, ці хлопці враз стають зібраними, вправними, впевненими у тому, що вони все роблять правильно. І якщо першу частину стрічки ми відверто нудилися, друга частина із сценами захоплення корабля змусила стискати кулаки та зуби. Десять хвилин, поки на екрані йшли титри, зал стоячи аплодував. До останнього рядку на екрані, до останнього звуку. 

Також у цей день показали фільм-закриття "Бог існує, її ім’я – Петрунія", який своєю темою лише підтверджує феміністичний напрям цьогорічного кінофестивалю. Сюжет стрічки заснований на реальних подіях. У Штипі, містечку в Північній Македонії, щороку в січні місцевий священик жбурляє у річку дерев’яний хрест, який потім шукають сотні чоловіків. Добра доля і процвітання будуть тому, хто його знайде. Цього разу Петрунії якимось чином вдається потрапити у воду та першою взяти хрест. Її суперники ошаленіли – як могла жінка взяти участь у їхньому обряді? Це заборонено традицією! Дівчину мало не лінчують, проте вона твердо стоїть на своєму, апелюючи до того, що ніякий закон вона не порушила.

Кадр з фільму "Бог існує, її ім’я – Петрунія" / Фото: ОМКФ

Петрунія – образ збірний: вона – історик з червоним дипломом за фахом, тимчасово без роботи (але братись за будь-яку не хоче), не модельної зовнішності, не красуня, все дитинство у конфлікті з  матір’ю, яка знецінює дочку та не дає їй ніякої підтримки та любові. Гостра на язик та із своєю обґрунтованою точкою зору на все – у Середньовіччя таких спалювали. А тут ще і хрест, який вона витягнула з води. Проте ми не знаємо, чи віруюча Петрунія, адже на особисті питання дівчина не відповідає і має на це право. Хоча про яке право йдеться, коли у маленькому суспільстві скоріше закриють очі на закон, аніж на церковну традицію.

Весь фільм закрадається побоювання, чи не зламається дівчина врешті решт від соціального тиску. Але ж ні – реальний прототип героїні переїхала до Лондона і досі там живе. Без дискримінації, "образи почуттів віруючих" та сексизму. 

А тим часом в Оперному театрі журі вже вручало нагороди. У національному конкурсі Кращим повнометражним фільмом став "Тато – мамин брат" (взагалі не зрозуміли, за що), а короткометражним – "Секрет, Дівчинка та Хлопчик". "Дюка" за найкращу акторську роботу у Національному конкурсі отримала Ірма Вітовська за роль у стрічці "Мої думки тихі" (ось тут згодні). У категорії "Найкраща режисерська робота" переміг Вадим Ільков за стрічку "Тато – мамин брат". Глядачі ж обрали найкращим фільмом Національної конкурсної програми "Мої думки тихі" (реж. Антоніо Лукіч), який отримав Приз глядацьких симпатій. 

В Міжнародному конкурсі приз за кращу акторську роботу взяв Леван Ґелбахіані за роль у стрічці "А потім ми танцювали" (ми пророкували йому саме цю нагороду). Найкращим режисером став Алехандро Ландес за стрічку "Монос" (яку ми не додивились до кінця). Найкращим фільмом журі назвало стрічку "А потім ми танцювали" (тут ми були солідарні з журі).

Але найголовніше було попереду. Справжньою несподіванкою церемонії Закриття Х ювілейного Одеського міжнародного кінофестивалю стало вручення головної нагороди Одеського міжнародного кінофестивалю – Гран-прі. Головну нагороду ювілейного ОМКФ отримали одразу дві стрічки – українська "Додому" (реж. Наріман Алієв) та грузинська "А потім ми танцювали" (реж. Леван Акін). Сидячі на фудкорті біля Музкомедії за дві години до нагородження, ми дійшли висновку, що нас особисто потішила б перемога або "Додому" або "А потім ми танцювали". Вийшло ще краще! Емоцій та сліз не стримували, адже вперше за 10 років українська стрічка бере головний приз кінофестивалю.

Перерахувавши всі стрічки, що дивилися, вийшло число 35. І трохи втомлені, але повністю задоволені, ми можемо починати мріяти про ХІ Одеський міжнародний кінофестиваль, який відбудеться 10-18 липня 2020 року. 
 

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Одеса

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook