Щоденник ОМКФ-2019: Дві картини "у вогні" та фільм, який представляла Деньов

П’ятниця, 19 липня, для нас розпочалася з іронічної ізраїльської комедії "Тель-Авів у вогні" Молодий палестинець Салам працює над сценарієм для популярного серіалу, хоча до того ніколи сценаріїв не писав. До проекту його залучили лише тому, що його дядько – продюсер серіалу. Щодня Салам змушений двічі долати КПП, що знаходиться між Єрусалимом та Рамаллою. Одного разу Салам разом із рукописом сценарію потрапляє до рук ізраїльського командира Ассі. Його дружина – пристрасна прихильниця серіалу, і тепер офіцер розуміє, що у нього з'явився унікальний шанс стати героєм в очах дружини. Разом з Саламом він придумує все нові і нові абсурдні сюжети. Салам виявляється затиснутим між ізраїльським офіцером, від якого залежить успішність перетину кордону, та палестинськими продюсерами, у яких своє бачення розвитку сюжету.

Кадр з фільму "Тель-Авів у вогні" / Фото: ОМКФ

Режисер фільму намагається на екрані передати через іронію всю абсурдність палестино-ізраїльського конфлікту, від якого і самі люди вже втомились. Але коли згадуєш фото і відео обстрілів у секторі Газа, розумієш, що творці стрічки стали на небезпечну стежку – говорити іронічно і весело про болюче.  Проте фільм дуже живо демонструє, як же працює кінематографічна "кухня", що відбувається за лаштунками всіма улюблених шоу та серіалів, та як легко у цю роботу може втрутитися будь-хто. Звичайно, кінострічка не має високої художньої цінності, проте настрій задала гарний. 

Наступним фільмом стала Гала-прем’єра "Портрет дівчини у вогні". Прем’єра стрічки відбулася на Канському кінофестивалі.
Молода художниця приїжджає у маєток в Бретані, аби написати портрет молодої жінки Елоіз (Адель Енель). Дівчина нещодавно повернулась із монастиря та незабаром має вийти заміж за багатого міланця, якого ніколи не бачила і не знає. Але спершу жених хоче бачити портрет своєї нареченої. Сама ж дівчина заміж не хоче, тож позувати відмовляється, тому художниці доводиться писати її таємно, днями розглядаючи іі під час прогулянок. 

Кадр з фільму "Портртер дівчиник у вогні" / Фото: ОМКФ

Особливе становище художниці у суспільстві (вона може розпоряджатися власною долею) контрастує із загальною долею інших жінок, для яких альтернативою заміжжя може бути тільки монастир. Глибоко занурені у свій час, жінки сприймають все, що відбувається з ними, як належне, як долю. І навіть цю любов, несумісну з життям, але сумісну з творчістю. Роль чоловіків у фільмі зведена до мінімуму, вони тут виконують роль допоміжну, а втручання у життя жінок зводиться до небажаної вагітності служниці із наступним абортом. Режисерка говорить про жінку – як про художника, про жінку – як про творця. Це незвичний для багатьох розворот теми. У картині майже немає відвертих еротичних сцен – режисерка знаходить обхідні візуальні метафори для близькості, як ніби не бажають пускати глядача в найпотаємніший простір, в той спільний твір, яке належить лише двом.

Стрічка могла б стати черговим гімном фемінізму, але до шедевру тут далеко. На виході – просто красиво зняте  кіно про долю жінок у XVIII сторіччі.

Найбільш очікуваним для нас став фільм "Прощання з ніччю", який приїхала представляти сама Катрін Деньов, виконувачка головної ролі. Зал вітав актрису стоячи. Це її найновіша кіноробота, і забігаючи наперед, – у 75 років порох ще є. 

Кадр з фільму "Прощання з ніччю" / Фото: ОМКФ

Мюріель розводить коней і управляє плантацією разом зі своїм діловим партнером. Упевнена в собі жінка, яка провела своє дитинство і юність в Алжирі, Мюріель, здається, насолоджується своєю гармонійною і повноцінним життям. Одного разу її відвідує улюблений онук Алекс. За його словами, він планує поїздку в Канаду, нібито, на роботу. Однак Мюріел незабаром розуміє, що у Алекса інші плани, і зовсім інші, більш небезпечні задуми. І не в Канаду він збирається виїхати, а трохи східніше – вступити у джихад на воювати на стороні ІДІЛ. Що робити, коли людина, яку ми любимо найбільше, стає ворогом твоєї країни?

Тема мусульман для французів і так непроста, а цей фільм конфлікт лише оптично збільшує у публічному просторі, адже не тільки у мусульман є фанатики. І тут найголовніше питання: чи готові ми приймати такі рішення близької людини? Чи знайдемо ми аргументи аби її переконати? Чи знайдуться ті слова і той "голос", яким ми можемо з ними говорити, не збудовуючи при цьому кам’яних мурів? Питання для обговорення не на один вечір.