АТОвець Сергій Гуцалюк: На війні – як в школі, треба себе правильно поставити

Кореспондент Depo.Одеса зустрівся і поспілкувався із 47-річним отаманом "Чорноморського гайдамацького з'єднання", який вже третій рік поспіль служить на Донбасі і приїхав на кілька днів з бліндажів мотопіхотної бригади, що дислокується у районі Сіверського Донця, до Одеси.

Як сталося, що ви пішли служити у ЗСУ?

– Я завжди в громадському і політичному середовищі позиціонував себе як людину з патріотичними переконаннями. Ми відстоювали їх і коли все це розпочалося, то я не міг бути вдома. Срочну службу я не служив, чесно кажучи. Це мій такий невеличкий секрет. Справа в тому, що у мене поганий зір - мінус 7, тому я ніде не проходжу. Я пішов спочатку в 2014 році в воєнний комісаріат, мене відправили на комісію, сказали: "ми тебе не можемо пропустити", і записали до роти охорони. Пам'ятаєте, були збори в Малиновському районі, тоді нас прив'язували до тодішнього губернатора Саакашвілі, казали, що ми його "головорізи". Це так смішно було. Я таким чином почав готуватися. Плюс ми тренувалися з хлопцями, тобто інструктори нас тренували для бойових умов, а вони мали вже якійсь бойовий досвід. У 2016 році я нарешті зміг пробитися – нас пішло з Одеси, з тієї старої "Самооборони", козацьких організацій, 12 чоловіків, ми всі пішли в один підрозділ. До речі, в мене позивний "Палермо", тому що живу біля Куяльника, а батьки на Котовського. Цей район ще з 1990-х мав таку "славу".

Перша ротація – ми були в Золотому, друга ротація – під Маріуполем, це дуже гаряча точка, тому що там бої щодня були, а зараз ми в районі річки Сіверський Донець. Можна сказати, що вона стала, в прямому сенсі, "лінією фронту": на цій стороні – ми, а на тій – вони.

Я починав з рядового у звичайній піхоті, потім кулеметником був, потім командиром відділення, отримав молодшого сержанта. Коли зайшли на цю ротацію, вже маю сержанта.

Десь там, в районі Сіверського Донця

Ліси на Луганщині багаті на дари природи

Розкажіть про розпорядок дня, побут в окопах?

– Це - цілодобові чергування. Я брав нічні години з 2:00 до 6:00 і так само чергував вдень. Я там відкрив для себе, що це моє – чергувати в найважчі нічні години.

99% успіху справи "там" залежіть від того, як організуєш побут. Так, зброя має головне значення, але вдень ти стріляєш максимум 15 хвилин – ну, можуть бути затяжні якісь перестрілки. Але найважливіше – зберегти здоров'я. Тож треба добре закопатись, укріпитися по всіх правилах, якісь хитрощі придумувати. Нам волонтери в цьому допомогли. Якщо б не їхні сітки, то ми б не вижили. Ще раз зазначу, що питання випрати, помитися, поїсти – найголовніші. Дуже важливо, щоб бліндаж, в якому ти спиш, провітрювався, щоб не захворіти, наприклад. Мій рецепт в таких умовах – суміш імбиру та меду – дуже допомагає.

У вересні військові відкрили в бліндажах опалювальний сезон

А чого більш за все хотілося?

– Каву, яку готують у кав'ярнях, і морозиво. Одноманітна іжа приїдається.

Читали щось в окопах?

– Нікколо Макіавеллі, "Державець". Колись я вважав цю книгу нудною, але зараз вона дуже доречна.

Які сни вам сняться?

– Снилося, що я несу борщ, а нас починають обстрілювати. Але я доніс, нічого не пролив. Хлопцям сниться, що з кимось воюють. В мене була ейфорія постріляти, мене тоді навчав молодий хлопець, тому мені снилося, що я стріляю. Минуло два місяці – і я втихомирився. Але спати до сих пір не можу, тому що щось "прилітає" частіше саме на нічних чергуваннях. Психологи кажуть, що за рік-другий, коли повертаєшся до дому, це проходить.

Сергій Гуцалюк зі своєю "Дашею"

Були якісь містичні речі?

– Так, я не містик, але щось таке було. Лежу я якось на нарах і сниться мені, що якась чорна істота мене душить. Потім з'ясувалося, що там багато наших хлопців загинули. Я дуже злякався. Потім приїхали капелани, привезли ікони, ми обійшли зі свічками, і стало легше.

Перше, що ви зробили, коли переступили поріг свого будинку?

– Обійняв дружину, собаку погладив, кішку. Жінка на мене дуже зла, я ж не сказав, що я пішов на війну. Я казав, що в нас чергові збори. В неї такий характер, що вона могла б всі мої документи або сховати, або спалити. Вона така, імпульсивна… Батьки теж нічого не знали, знав тільки мій 26-річний син – він мовчав, як партизан. Коли вчився, теж хотів воювати, але ми з дружиною його не пустили. Він нам це згадує до сих пір. Я йому тоді сказав: "Я йду на війну, а ти не йдеш, тому що я – батько". Ну так ми і вирішили, тому що я - старший, і він змирився. У кожного свій шлях.

У військовій частині, де проходить службу Гуцалюк, теж є тварини – наприклад, ось така Кікімора

Які процеси відбуваються зараз в армії?

– У нашої держави єдиний працюючий інститут – це армія, тому що вона виконує свою функцію захищати. Інші інститути, я вважаю, гірше працюють. Армії я довіряю, я знаю, які там процеси відбуваються. А поліції, прокуратурі, наприклад, не довіряю. Звичайно, і в армії є свої проблеми. Наприклад, треба давати дорогу тим людям, які пройшли 2014 рік, які пройшли бойові дії, які показали себе гарними керівниками, які знають ціну людському життю.

Їм ставлять "палки в колеса"?

– Це як завжди. Система стара. Оці всі генерали… Треба змінювати, треба реформувати. У нас більше генералів, ніш в США, хоча це найсильніша армія. Тобто треба давати керівні посади тим людям, які пройшли бойові дії, мають бойовій досвід, треба піднімати їм зарплатню.

А ще дуже важливо краще робити відбір на війну, бо попадає іноді такий контингент, як заробітчани, я б їх не брав. Мотивація основна у людей – заробити.

Скільки ще плануєте служити?

– Я буду до кінця цієї ротації, тобто приблизно до кінця зими. Дружина не хоче. Я її розумію – це нерви. Потім буду займатися далі громадсько-політичним життям.

Які поради дасте молодим хлопцям, які підуть воювати?

– Я жодного дня не жалкую, що пішов до армії. Це купа вражень, об'їздив пів-України. В армїї представлена міні-Україна зі всіма її приколами. Так, у мене в підрозділі був хлопець-ботанік з Одеси, Саша, начитаний, виховувався мамою. Питаю: "Саша, чого ти пішов в армію?". Відповідає: "Я хотів би випробувати себе". Його прозвали "Фіалкою", він був чудний. Я йому порадив "наваляти" хлопцям на усі приставання. Бо це як в школі – не поставиш себе, тебе перестануть поважати. Після цього його ніхто не чіпляв.

Ви згадали про громадсько-політичне життя у планах. Як оцінюєте ситуацію в Одесі, що думаєте про одеського мера?

– Я вважаю Геннадія Труханова одним тих, хто є винним в цій війні. Для мене він не є ані паршивим, ані гарним, він просто ворог і все. Це моє глибоке переконання. Я бачив, як на підконтрольних йому ЗМІ підспудно продвигалась оця вся ідея розколу на проукраїнських і проросійських, він підтримував так звані "закони 16 січня", він підтримував "Антимайдан". Я зрозумів, що він – не щира людина. Але як ворога я його поважаю – він вміє тримати удар.

У таких людей, як Труханов, ще років 15 буде шанс, а потім розминеться покоління, і такі люди, орієнтовані на Москву, відійдуть від керуючих посад. Ну якщо це не буде якось радикально змінено через Київ.

Взагалі я вважаю, що поняття "проукраїнський" і "проросійський" відійдуть, тому що вже покоління наших дітей точно знає, що живе в українському місті. Люди, скоріше за все, будуть ділитися на прогресивних чи консервативних.

Хто, на вашу думку, може змініти Труханова на посаді мера?

– Не думаю, що це ще цікавить екс-мера Едуарда Гурвіца. В мене питали, хотів би я стати мером, але це не моє. Я б хотів бути віце-мером з гуманітарних питань. Це мені цікаво, в мене освіта є, знайомства в такому середовищі. Як ця система працює, я знаю. Головне вибити усі ці імперські міфи – все це робиться через освіту. Якщо на місці Труханова була б проукраїнська людина, вже був би певний стрибок. В мене склад мислення гуманітарний, а мером міста повинен бути якийсь бухгалтер, прагматична така людина. Бо я мислю більш не прагматичними категоріями, а ідейними.

Якби я років на 10–15 молодший був, я б в армії залишився. Але я не хочу, тому що за своїм віком я вище прапорщика не зможу дослужитися. Ще в першу ротацію комбат подавав мої документи на офіцерські курси, але їх завернули через вік. Поясню, на той момент мені було 44, а там ценз – до 35 років.

Як довго ще нам воювати? Ваша думка?

– Я вважаю, доки буде Путін. Це авторитарна держава, а зараз він по кількості років наздоганяє Сталіна.

Про що мрієте?

– Про розвиток Одеси як проєвпропейського міста – це перша мрія. Ну, і друга – наша перемога над ворогом. Мир без перемоги – це капітуляція, нам це не потрібно.

Фото: Facebook/Сергій Гуцалюк