Врятувати життя: що треба робити з постраждалим, аби дочекатися реанімації

Нещодавно Одеська обласна станція швидкої медичної допомоги запрошувала усіх бажаючих на день відкритих дверей. Під час заходу кожен зміг взяти участь у майстер-класі та дізнатися, як треба надавати першу медичну допомогу, чекаючи на приїзд карети швидкої допомоги

Совдепівська парадигма "сам загинь, але товариша виручай" не працює

Тренінг, на якому побував і кореспондент Depo.Одеса, вийшов дуже інформативним. Ведучий тренінгу лікар Іван Журавльов розповів, що треба робити в патовій ситуації, щоб допомогти людині. Отримані знання можна було перевірити на практиці за допомогою спеціального манекена.

На перший погляд, в наданні першої медичної допомоги нема нічого складного: всі багато разів бачили, як по телевізору роблять штучне дихання та масаж серця. Про те, що це просто, скаже людина, якій надавати першу медичну допомогу не доводилося. Насправді ж є маса нюансів, які потрібно знати, щоб допомога була своєчасною та якісною, і щоб швидка не забирала разом з постраждалим і "рятівника".

Наприклад, найперше, що треба зробити, помітивши на вулиці непритомну людину – переконатися, що самому рятівнику не загрожує небезпека. Наприклад, якщо людина непритомна внаслідок ДТП лежить посеред дороги, перш ніж ринутися на допомогу, треба оцінити ситуацію та впевнитись в тому, що нема небезпеки самому бути збитим автомобілем. Це найголовніше правило надання першої медичної допомоги. Якщо все в порядку – йдемо на допомогу.

Треба перевірити стан постраждалого

Обов'язково треба телефонувати та викликати "швидку", але спочатку необхідно розібратися у ситуації та з'ясувати, чи людина жива. Для того не обов'язково одразу ж шукати пульс - це ще треба вміти робити. Для початку варто підійти до постраждалого з голови та запитати, чи він вас чує. Питати треба нормальним голосом і чітко, не тихо, але і не дуже голосно. Якщо людина не відповідає, треба до неї доторкнутися. Тут теж не все так просто: щоб не налякати непритомну людину, яка може якраз на той час прийти до тями, до неї треба доторкнутися в зоні соціального контакту. Ця зона згори - на плечі. Якщо після цього людина не відповідає - вона, з високою вірогідністю, непритомна. Це обов'язково треба сказати під час спілкування з диспетчером швидкої.

Наступна задача - перевірити, чи дихає постраждалий. Для цього необхідно обережно, м'яко відхилити голову постраждалого назад, аби звільнити дихальні шляхи. Потім - прикласти вухо до рота постраждалого та дивитися, чи здіймаються його груди - діафрагма. Якщо ні, то це є ознакою, що людина не дихає. Зателефонувавши у швидку обов'язково треба сказати, що людина не дихає і необхідна реанімація.

Що сказати диспетчеру швидкої

Коли настає нестандартна ситуація, людина починає нервувати та плутатися в думках. Набираючи номер швидкої, треба зібратися з думками та якомога чіткіше подати інформацію. Спочатку треба вказати кількість постраждалих. Медики рахують так: один постраждалий – одна бригада швидкої, тому це дуже важливо. Далі треба чітко сказати, чи при тямі людина, назвати точну адресу.

Також треба назвати стать постраждалого та, за можливості, вік - хоча б приблизно. І найголовніше правило - ніколи не завершувати розмову с диспетчером першим, адже він може задати ще низку уточнюючих питань. Номери телефонів не у всіх диспетчерів зберігаються після розмови, тож не слід лишати його такої можливості.

Робимо сердечно-легеневу реанімацію

Найбільш простим і ефективним методом штучного дихання під час реанімації вважається метод "рот в рот", коли в легені потерпілого під тиском вдувається повітря, що видихається іншою людиною. Для цього голову потерпілого трохи закидають назад, однією рукою затискають йому ніздрі, іншу руку підкладають під шию, роблять глибокий вдих. Тут також є важливий нюанс: невідомо, якій людині треба зробити штучне дихання, чим вона хворіє. Щоб не заразитися від постраждалого ніякою хворобою, роблячи штучне дихання, треба використовувати одноразовий штучний клапан.

Завдяки клапану повітря поступає в одному напрямку, тож рятівник уникає зайвої небезпеки. Крім того, клапан запобігає западанню язика. Навряд чи хто весь час носить такий пристрій в кишені, але його можна знайти в автомобільній аптечці, так що якщо є можливість звернутися по допомогу до автомобіліста, варто це зробити. Загалом же знайти його можна в аптеках, коштує він "копійки", а мати при собі такий засіб (а краще пару) корисно. На крайній випадок варто використати якусь тканину: хустку, шарф, частину одягу тощо. Звісно, такого ефекту, як спецзасіб, вони не дадуть, проте хоча б трохи додасть безпеки.

Штучне дихання треба чергувати із закритим масажем серця. Але до нього слід приступати, коли людина точно не дихає.

Основні правила проведення закритого масажу серця:

• постраждалий повинен перебувати в горизонтальному положенні на твердій основі;
• зона прикладання сили рук розташовується на нижній третині грудини, виключно по середній лінії;
• для проведення масажу треба одну долоню покласти на іншу здійснювати тиск на груди. Тиснути основою долоні;
• темп масажу - 60 масажних рухів на хвилину. В інтервалах руки з грудини не знімають, пальці залишаються піднятими, руки повністю випрямлені в ліктьових суглобах.

Але є важливий нюанс: робити масаж серця треба вміти, і це справа дуже нелегка. При неправильному ж здійсненні закритого масажу серця можливі різноманітні травми: перелами ребер (втім, вони не виключені і при правильному масажі), пневмоторакс - тобто потрапляння повітря в плевральну порожнину (з наступним "схлопуванням" легені), розрив печінки (при сильному натисненні на мечоподібний відросток), видавлювання вмісту шлунка назовні. Тож масаж серця краще не робити, як в фільмах показують, а лишити його справжнім знавцям цього діла.

А ще слід взяти до уваги, що лежача, тим більше непритомна людина на вулиці досить швидко втрачає тепло. І якщо рятувальники довго не їде, її варто щонайменше накрити, аби не замерзла як не до смерті, то до досить серйозного переохолодження.

Втім, це стосується тих випадків, коли людина не стікає кров'ю, бо тоді починати треба буде саме з зупинки крововтрати, що також окрема наука.