Друг Вітренко, захисник Маркова: Ким був "бойовий путінець", застрелений в Одесі

Неспокійно завершилося Водохреща в Одесі. Поки по всі Україні хизувалися свілинами з крижаних ополонках, в приморському місті розгортався справжній трілер з перестрілками і жертвами. Все сталося близько 15:00 на вул. Новосельського, 48. Як йшлося в перших сухих поліцейських повідомленнях, туди завітали дільничий та два оперативники Приморського відділу поліції, бо, за попередніми даними, там переховувалася "особа, що розшукувалась за правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 296 КК України (хуліганські дії з застосуванням вогнепальної зброї)". Втім, просто так даватися в руки правоохоронців "особа" не збиралася: зловмисник почав чинити опір та відкрив по поліцейських вогонь з автоматичної вогнепальної зброї – в ЗМІ повідомляється про саморобний пристрій, схожий на пістолет-кулемет УЗІ.

Поранивши поліціянтів (дільничого – в груди, одного з оперативників – в ногу), він спробував втекти, але тут на місце прибула машина патрульних. Останні спробували зі злочинцем поговорити, але вогонь був відкритий і по них. Після було відкрито вогонь у відповідь, злочинця ліквідовано на місці.

За попередніми даними, внаслідок стрілянини поранення отримали п'ятеро осіб. З них троє правоохоронців (один – "важкий"), випадковий очевидець події, а також чоловік, який знаходився в одному приміщенні зі стріляючим. Згодом з'явилася інформація, що загиблих в перестрілці двоє.

У приміщенні, з якого велася стрілянина, поліцейські виявили вхід у катакомби, де був знайдений цілий арсенал зброї. Застріленим же злочинцем виявився Валентин Дорошенко, палкий проросійський активіст з багатою і яскравою біографією, екс-кандидат в мери Одеси, добре відомий в місті і "засвічений" в загальнонаціональних ЗМІ завдяки своїй затятій антиукраїнській діяльності. Також повідомлялося про штурм приміщення вже після ліквідації Дорошенка.

Дорошенко народився 17 жовтня 1960 року. В 1982-му закінчив Одеський інженерно-будівельний інститут за фахом "Водогін і каналізація". Його сумнівна слава розгоралася з кінця 2000-х: він був відомий як затятий українофоб і підтримував будь-які акції і сили антиукраїнського спрямування. Так, він часто світився в проросійських акціях, влаштованих мерією Костусева, представлявся як "член партії Сталіна", "Єврейської повстанської армії", організації "Євреї проти Гурвіца", один з лідерів так званого "ЗУБРу", засновницею є інша одіозна особа – Наталія Вітренко.

В 2009-му він гучно "викликав на дуель" тодішнього мера Едуарда Гурвіца. Причина – образа останнім очільниці місцевого Контрольно-ревізійного управління Лілії Томашевської, яку Гурвіц порівняв з повією, мовляв, поводиться так, наче її "на стометрівці підібрали" – це сталося після того, як на світло випливли фото, на яких вона стягує штани зі стриптизера, святкуючи в барі призначення на посаду. Дорошенко прискакав до "ворожої" мерії на коні з начебто власноруч викуваною шпагою і передав через "секунданта" лист, в якому викликав очільника міста на бій, а також перчатку, куплену на Привозі за 30 грн. Його група підтримки з півсотні людей кричала "Гурвіц, вихиди!", їм протистояли промерські активісти в білих халатах, з ношами та шприцями із зеленкою, що волали "Дорошенка – в психушку!". Гурвіц не вийшов, групи підтримки побили, дуелянта забрала міліція, доля коня невідома. Словом, яскравий і "свіжий" у ті часи цирк.

В 2010-му Дорошенко надумав йти в мери Одеси. Ті вибори взагалі були епічні у своїй строкатості: Партію регіонів в одеську облраду, наприклад, вів митрополит-українофоб Агафангел, в міськраду другим номером від "регіоналів" рвалася матушка Серафіма, настоятелька Свято-Михайлівського монастиря, наступною за нею була донька Сергія Ківалова Тетяна. Захотів отримати крісло і "зубрівець" Дорошенко, причому одразу мерське. Щоправда, був відсіяний ще на етапі реєстрації, оскільки адреса його "партії" не співпала з місцем її реєстрації, посада, на яку претендує, вказана неправильно, ще й документи "вірний сталінець" подав з фотографією себе на коні і заявив, що "без кіня не піде". Мужик сказав – мужик не пішов. Словом, мінімум діла – максимум розголосу.

На початку травня 2012 Дорошенко, якого вже тоді називали "чорносотенцем Маркова", прийшов з поплічниками на меморіал "411 батарея" на "фронтовий привал", притягнувши прапори зі Сталіним. Судячи з усього, метою акції було покрасуватися з цими "стягами", не більше. За день до цього в Одесі відірвали голову "пам'ятнику писяючому Сталіну" – скульптура не простояла і години. Виконавицею "диверсії" називали таку собі Розу Центер, активістку дорошенкіських "Євреїв проти Гурвіца". Сам Дорошенко патякав, що його люди нічого не ламали, а просто прийшли "сфотографуватися з Костусєвим".

Трохи згодом цей любитель Костусєва разом з натовпом фанатиків від Агафангела прийшов до павільйону, де виставлялася робота Оксани Мась "Алтар націй". Тоді екс-кандидат на коні намагався спалити портрет авторки "богомерзької інсталяції", але його звично затримала міліція. Тим часом "обурені віруючі" ходили навколо павільйону хресною ходою, керовані "батюшкою з величезним хрестом".

В жовтні 2013-го, на Покрову, Дорошенко з десятком "антифашистів" прийшли зривати акцію місцевих "свободівців" – їх зібралося теж з десяток. "Чорносотенець Маркова" перед початком акції встиг попозувати на камери з плакатом "Нє мычи на мове – мутантом станешь". Щоправда, витвір його мистецтва не сподобався навіть соратників, тож транспарант довелося згорнути.

Тоді ж, восени 2013-го, "дуелянт" активно проявив себе під час сутичок під обласним УВС, намагаючись відбити затриманого лідера проросійської партії "Родіна" Ігоря Маркова. Його разом ще з трьома учасниками затримали, потім відпустили. Згодом був оголошений у розшук і наче як переховувався.

Щодо подій весни 2014-го дані різні: одні джерела називають його "куликовцем", інші кажуть, що активної ролі він в одеському майдані не відігравав. Натомість в 2014-му він встиг побувати в "ДНР", проте і там нічим гучним не відзначився, а тихо повернувся додому, де, не привертаючи до себе зайвої уваги, жив і спивався у тому будинку, біля якого його сьогодні і застрелили.