Архіви КДБ: Як помирала від повоєнного голоду Бессарабія

Радянські органи державної безпеки й у 1920-х, й у 1930-х, й у 1940-х роках чудово знали про ситуацію на селі, яке намагалося вижити у боротьбі з голодом. Природно, про цих селян та їхні настрої не писала радянська преса – зате писали у своїх доповідних співробітники КДБ. Ці, нині розсекречені документи, дають можливість побачити масштаби голоду, який чиновники сором’язливо іменували "продовольчими труднощами". Він, зокрема, прокотився територією Ізмаїльської області (нині територія Одеської області), що її було утворено після приєднання до СРСР  південної Бессарабії у 1940 році.   

Наприкінці 1946 року за підписом Міністра держбезпеки УРСР Савченка "на Москву" було надіслано доповідну про ситуацію у голодуючій Ізмаїльській області. Визнався і факт голоду, і випадки "опухання та смертності". Міністр писав, що голодуючі мали отримати продовольчу допомогу від Уряду, однак голод подолано так і не було.

Факти недоїдання, голодування, опухлості та смертей фіксувалися на усій території Ізмаїльської області. До прикладу, у Бородінському районі місцевими чиновниками станом на 20 листопада 1946 року було виявлено 598 "хворих на ґрунті недоїдання". Найбільше – у селі Юріївка, де налічувалося 344 таких хворих.

Відповідно, фіксувалися й різні асоціальні речі, які раніше не були притаманні селянській спільноті, наприклад, залишання батьками дітей. На тлі голоду чимало дітей припиняли ходити до шкіл, позаяк навіть фізично не могли цього зробити.

У доповідній містилися дані про дії, без перебільшення, злочинні, місцевого адміністративного та партійного апарату, представники якого, навіть маючи можливість допомогти голодуючим, не робили цього. Зокрема, виконком Кілійського району тривалий час не займався складанням списків родин, яким можна і треба було надати продовольчу позику. Якщо ж її давали, то одразу могли забрати. Таке, наприклад, мало місце в селі Фурманівка того ж району. Туди для допомоги голодуючим було привезено 442 тонни пшениці й стільки ж кукурудзи. Голова сільради Тимошенко допомогу селянам роздав, однак у декого майже усе забрав назад у рахунок заборгованості по хлібопоставках.

У селі Десантне працівники сільради взагалі провернули цинічну оборудку – виписали собі зерно двічі: перший раз отримали допомогу як колгоспники, другий – як активісти сільської ради.

Відстежуючи настрої голодуючих селян, чекісти особливу увагу приділяли інформації про голод, яка містилася у листах до червоноармійців, що надсилали з Ізмаїлської області їхні родичі та найближчі друзі. Серед голодуючих було чимало родин бійців, котрі на той час ще залишалися в діючій армії. Співробітники держбезпеки на пунктах перлюстраційного контролю не лише вели статистику таких повідомлень, але й використовували у доповідних розширені цитати з листів.   

В одному, надісланому з міста Рені, автор на прізвище Шило писав, очевидно до близького родича, про дуже важкі умови життя, що "хліба у нас нема, їсти нічого і роботи ніде немає". Повідомляв також, що ледь не половина жителів міста пухне та помирає з голоду. Зважаючи на це, очікував важкої голодної зими, яку, як припускав, не переживе.

Із листа жителя Рені про голод 

Демобілізований з Червоної армії житель села Червоний Яр Кілійського району писав своєму товаришу, що краще б залишився у армії, шкодував, що демобілізувався. Для нього смерть на фронті здавалася не такою страшною, як очікування смерті від голоду.

У різних листах повідомлялося про щоденні смерті від голоду, бо автори бачили, як мертвих возять на поховання. Невеличка фраза ще в одному листі  характеризує реальний, а не пропагандистський результат приєднання території південної Бессарабії до Радянського Союзу. "Такого голоду, як тепер, по всій Бессарабії ми не пам’ятаємо. Від Ізмаїлу до Чикирлика й до Кілії усі люди голодні", – пише свідок.

Лист із Татарбунарського району свідчить про ставлення радянської влади до людей, які насамперед потребували захисту. Автор листа повідомляє, що він як інвалід ІІ групи отримує 90 рублів на місяць. У той же час пуд (16,3 кг) кукурудзи коштує 300-400 рублів. Чоловік пише, що зими, голодної й важкої, чекає з величезними побоюваннями за власне життя.

Органи держбезпеки безперечно реагували на ситуацію, що склалася, але робили це традиційним чином: шукали винних й ворогів. "Куркулі й інші антирадянські елементи використовують таке становище для поширення різних вигадок, скерованих на дискредитацію радянської влади та її заходів", – коментували події чекісти. І завзято розшукували цих ворогів, насамперед, із числа тих, хто вів розмови про неминучу війну між Англією та США й СРСР. Про покарання тих, хто були справжніми винуватцями голоду й наживалися на людських бідах, не йшлося.

Читайте також

Партійці замість фахівців: Як німецький колоніст оцінював херсонські колгоспи напередодні Голодомору

Що коїлося в запорізькому селі напередодні Голодомору

Ми нащадки тих, хто вижив: Дослідник Голодомору про проблеми формування пам’яті та засудження винуватців