Архіви КДБ: Як передвоєнна гонка озброєнь поклала край життю і кар’єрам одеських "бракоробів"

У червні 1940 року співробітники економічного відділу Управління НКВС по Одеській області отримали оперативну інформацію про "шкідницькі дії" низки відповідальних і керівних робітників Одеського заводу імені Жовтневої революції. Заводчани начебто намагалися проштовхнути на озброєння Червоної армії браковані 82-міліметрові піхотні міни. Зокрема, протягом першого півріччя 1940 року це "угруповання" відправило до Павлоградського заводу №55 (Павлоградський хімічний завод на Дніпропетровщині, був заснований у 1929 році як підприємство з виробництва вибухових матеріалів і спорядження боєприпасів різного призначення, – ред.), близько 100 тисяч бракованих корпусів мін. Окрім власне спроби підірвати боєздатність армії, шкідники завдали економічних збитків на понад 2 мільйони карбованців.

Співробітники НКВС в рамках розробки спеціально заведеної агентурної справи "Бракоділи" опитали свідків, а також провели технічну експертизу документації й поставлених матеріалів. На підставі цього були заарештовані 11 представників підприємства:

• директор заводу Сергій Прудніков,

• головний інженер Микола Чалий,

• головний інженер спецвиробництва Борис Губерман,

• начальник технічного відділу спецвиробництва Павло Вронський,

• начальник спецвідділу Казимир Микульський,

• технічний керівник спеціального цеху №18 Євген Ніколаєнко,

• начальник спеццеху №18 Давид Спринцен,

• начальник спеціального цеху №19 Олександр Барг,

• начальник конструкторського бюро спецвиробництва Савелій Дашут,

• заступник начальника конструкторського бюро спецвиробництва Костянтин Зотов,

• військовий представник Червоної армії при заводі Михайло Савельєв.

Перелік заарештованих у справі "Бракоділи" з архівів КДБ

Варто зауважити, що прикметник "спеціальний" рясніє у назвах недарма.  Повна назва заводу: "Одеський завод сільськогосподарського машинобудування імені Жовтневої революції", основний його профіль відповідно – сільськогосподарське машинобудування. Очевидно, що виробництво піхотних мін до цього профілю не має жодного стосунку. Утім, подібні речі були нормою для СРСР. Цехи спеціального виробництва були орієнтовані на оборонну промисловість.

Під час перших же допитів заарештованих працівників одеського заводу слідчі вималювали основні напрямки, за якими розкручуватимуть справу шкідників. Директор заводу Прудніков був схарактеризований як троцькіст, що "виконуючи завдання керівництва, згрупував навколо себе інженерно-технічний персонал з людей морально низьких та вихідців із соціально ворожого середовища".

Також під час допитів у Пруднікова познаходили купу інших "гріхів". Серед іншого, слідчі "розкопали", що у 1935 році під час навчання у Промисловій академія майбутній директор стратегічного підприємства підтримував антирадянські погляди однокурсників; приховував інформацію про родичів, які мешкали за кордоном, та брата, що був засуджений до 10 років, тощо. У виокремленнях зі свідчень заарештованого директора заводу, які були надіслані з Одеси до Києва, а далі – до Москви, містилися усі типові та необхідні для розкручування масштабної справи дані: вербування до контрреволюційної організації, антирадянські дії та усвідомлення шкідництва стосовно Червоної армії.

Схема шкідництва на одеському заводі, згідно доповідей чекістів, мала наступний вигляд. Технічними умовами передбачалося, що перед відправкою кожної партії корпусів мін (а це 5000 одиниць продукції) з неї мали відбирати у випадковому порядку 22 зразки, які проходили випробування на Павлоградському артилерійському полігоні. За позитивного результату випробування уся партія направлялася до заводу №55 для збирання мін. У реальності "злочинна змовницька група" відправляла на випробування спеціально підготовлені зразки – безперечно якісні, які стовідсотково мали пройти перевірку. У той же час основна партія, зразки з якої мали засвідчити її якість, була геть бракованою. Ба більше: слідчі зазначали, що подекуди до цих бракованих партій додавалися ще й дефектні зразки, які накопичувалися на виробництві й підлягали переплавці. Та уся ця "титанічна" робота співробітників НКВС з викриття шкідників, здається, перекреслюється лише одним невеличким реченням із протоколу допиту заарештованого головного інженера заводу Чалого. "Мені потрібен був план, хоча б за рахунок браку", – свідчив головний інженер. Тож, очевидно, що головним шкідництвом у СРСР були гонки озброєнь, виробництво на гаслах "дайош-дайош" і плани, не підкріплені економічними показниками.

Слідство у "шкідницькій" одеській справі було завершене на початку січня 1941 року. Справа розглядалася Військовим Трибуналом Одеського військового округу без участі сторін 28 січня. Уже 1 лютого був оголошений вирок. Пруднікова та Савельєва було засуджено до розстрілу, Дашута та Губермана – до 10 років таборів. Ніколаєнка, Зотова й Вронського – до восьми років, Чалого, Микульського й Барга – до шести, Спринцена – до п’яти років.

Попри те, що справу було завершено, вона дала початок пошуку спільників одеських шкідників та інших ворогів у вищих інстанціях. Зокрема, радянська спецслужба взялася за Головсільмаш Народного комісаріату середнього машинобудування.

Читайте також

Як на Запоріжжі ветеринарів у шкідники пошили

Чому у бердянського конструктора вкрали танк