Архіви КДБ: Як на Одещині ловили румунських шпигунів

У перші повоєнні роки радянські органи державної безпеки активно боролися не лише з колишніми співробітниками та агентами німецьких спецслужб. На території, яку контролювали під час окупації румунські війська, вишукувалися особи, які працювали на "благо Румунії". Повною мірою це стосувалося й території Ізмаїльської області, що припинила існувати як самостійна адміністративна одиниця і була приєднана до Одещини 15 лютого 1954 року.

Титульна сторінка збірки копій доповідних записок та спецповідомлень до МДБ УРСР в період з 16 червня до 5 серпня 1946 року     

Отже, улітку 1946 року на підставі орієнтування МДБ СРСР ізмаїльські чекісти виявили та заарештували агента румунської розвідки – 45-річного жителя міста Кілія Федора (Тудора) Сакаджи, який працював понтонником у порту. Під час допиту заарештований повідомив, що завербований був ще 1940 року у Галаці (портовому румунському місті, – ред.) і серед тих, хто виїжджав до СРСР з Румунії, був відправлений для проведення шпигунської діяльності.

До Кілії новоспеченого шпигуна скерували саме румунські зверхники. Тут Сакаджи мав влаштуватися на роботу в порт й збирати дані про радянські війська: їхню кількість та озброєння, а також про комуністичних та адміністративних керівників міста й регіону. Передача зібраних даних мала відбуватися через зв’язкового з використанням паролю: "Доброго дня, Василю!". Відповідь: "Я не Василь, а Федір". Однак, нібито, зв’язковий жодного разу не прибув.

За словами Сакаджи, звіт про роботу він мав здати у липні 1941 року. Тоді, у вже окупованому місті, шпигуна було викликано до інженера Дунайського товариства Метоні, який був резидентом румунської розвідки. Той дав нове завдання – з’ясувати, хто видав румунського агента Дімітреску. Останнього у 1940 році також було переправлено до Кілії, однак діяв він недовго, оскільки був заарештований НКВС. Сакаджи це завдання виконав. За допомогою місцевого жителя Крістофорова, йому вдалося з’ясувати, що румунського агента після переходу кордону помітив й затримав житель Кілії Пуйко. Він і передав його до НКВС.

Після отримання такої інформації, співробітники МДБ не зволікали з арештом Крістофорова, слідство мало встановити його належність до румунської розвідки.

Також ізмаїльським чекістам вдалося заарештувати агента румунської військової розвідки – 49-річного жителя Болграда Степана Асієва, який під час окупації працював у конторі зв’язку лінійним монтером. Напередодні відступу румунських військ Асієва викликали на співбесіду представники розвідки й запропонували збирати інформацію про радянські війська (танки, артилерію, піхоту та аеродроми), які дислокуватимуться у Болграді після повернення до міста радянської влади. За зібрану інформацію йому обіцяли винагороду.  

Чоловік дав згоду, яку оформили підпискою, отримав агентурний псевдонім "Антохі Санду" або "№Б-523". Зібрану інформацію необхідно було передавати зв’язковому за наступним паролем. Зв’язковий: "Чи вмієш ти писати російською?". Агент: "Вмію, бо вчився у російській школі". Зв’язковий: "Я хочу написати адресу". На випадок, якщо не буде особистої зустрічі, оговорювалася передача матеріалів через таємні схованки (загалом – три штуки), куди до 20 числа кожного місяця необхідно було класти пляшку із згорнутими донесеннями.

Зміст підписки Степана Асієва, яку той надав, погоджуючись на співпрацю з румунською військовою розвідкою  

За умови розконспірації або вірогідності арешту радянськими органами держбезпеки, агент повинен був перейти кордон з Румунією й, звернувшись до старшого офіцера будь-якої військової частини, назвати свій номер або псевдонім. Після цього Асієва мали доставити до розвідки, співробітники якої всебічно мали допомогти.

Після підписки про співпрацю, Асієв отримав 5000 радянських рублів й перепустку на право вільно проходити в місцях румунських або німецьких військових об’єктів у місті. За деякий час представником розвідки, який вербував Асієв, агентові був замінений номер з "523" на "305", а також додатково виділено 3000 румунських леї.

Під час допитів в МДБ Асієв стверджував, що жодної шпигунської роботи не виконував, оскільки одразу ж після повернення радянської влади був заарештований "СМЕРШ" та відправлений до табору в місті Шахти Ростовської області (Росія). Звільнившись за амністією, повернувся до Болграда.

Тим часом співробітники УМДБ Одеської області за результатами оперативно-агентурної роботи, скерували до "СМЕРШ" матеріали на агентку румунської жандармерії 23-річну Олену Ємельяненко, уродженку села Златоустове Березівського району. Колишню комсомолку було знайдено на території Румунії й заарештовано.

На допитах Ємельяненко розповіла, що на початку окупації працювала помічником касира у банку. Завербували її у 1943 році із завданням виявляти осіб, які боролися проти окупантів. За даними МДБ, саме Ємельяненко видала румунам групу з 15 комсомольців, які накопичували зброю й готувалися до створення партизанського загону. Свідчила проти них на очних ставках. Як наслідок, шестеро заарештованих були розстріляні.  

За рахунок доволі теплих стосунків з шефом німецької жандармерії Урсуліану, Ємельяненко часто була присутньою під час вербовки нової агентури, а також під час розмов з особами, які підтримували з жандармерією дружні стосунки. Відповідно, "поділилася" цієї інформацією з чекістами під час допитів. Завдяки цим даним МДБ вдалося заарештувати резидента румунської жандармерії 36-річного Федора Лапшинського, який повернувся в СРСР по репатріації. Його дружина була заарештована як агентка жандармерії та засуджена до 20 років таборів ще у 1944 році.

Лапшинський також не скупився на інформацію як про свою агентурну діяльність, так і про функції резидента. Розповідав, зокрема, про тих, хто  був у нього на зв’язку.

Співробітники МДБ обробляли усю інформацію, яку отримували під час допитів та готували нові арешти.

Читайте також

Як російський "опозиціонер" допомагав німецьким окупантам на Півдні України

Як по одеських школах відловлювали юних любительок Гітлера

Як старообрядці на Одещині намагалися вирватися з гостинних радянських лещат