Як припинити знищення "Тузловських лиманів" Одещини: Альтернативна історія парку

Пристрасті, що розгортаються між борцями за збереження еко-територій та браконьєрами на території Національного природного парку "Тузловські лимани", не вщухають. Спостерігати за розвитком подій мають змогу не тільки жителі Одещини та найближчих регіонів, а й мешканці всієї країни. Це не дивно, адже заповідник має національне значення та є дивовижним місцем для спілкування з природою.

Основний конфлікт навколо цих мальовничих та багатих на флору і фауну територій міститься у вкрай різних поглядах сторін.

Деякі громадяни вбачають красу у можливості насолоджуватися тишею та природним спокоєм, деякі ж прислухаються до прадавніх інстинктів та вважають, що єдиний скарб цих територій – можливість найрізноманітнішого полювання.

Кореспонденти Depo.Одеса вирішили трохи помріяти та уявити, як могла б скластися доля заповіднику у разі розвитку альтернативної історії, у якій почуто обидві сторони конфлікту. Можливо такая думка є досить неординарним рішенням, але переглянувши ставлення до проблеми, поглянувши у її корінь, можливо, вийде зберегти більше, ніж втратити?

Звернемося спочатку до фактів.

Лимани у Причорноморській низині привертали увагу ще у часи виникнення древньогрецьких поселень. Вони були дуже зручними гаванями, придатними для стоянки, ремонту і зимівлі суден. Перш за все через те, що були захищені від вітру, морських хвиль і течій у прибережній частині водного простору. Згодом їх почали використовувати для рибного промислу, видобутку кухонної солі, рекреації, бальнеології, а також при створенні портово-промислових комплексів і проведенні іригаційних робіт.

Території мають велике значення, як місце гніздування, зимівлі та зупинки під час сезонних міграцій великої кількості водно-болотних птахів. З 1995 року постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.95 року № 935 систему лиманів "Шагани - Алібей - Бурнас" включили до переліку водно-болотних угідь міжнародного значення відповідно до критеріїв Рамсарської конвенції.

Варто зазначити, що ці угіддя служать місцем проживання численних "червонокнижних" видів та є місцем гніздування близько 25 000 пар водно-болотних птахів. Крім того, на території лиманів знаходиться велика кількість качок, гусей, куликів, які є індикаторами екологічного стану угідь. 

Судячи з цього нескладно зрозуміти, що безконтрольне полювання завдає жахливих збитків лиманським угіддям та призводить до невиправних наслідків. Так, саме безконтрольне. Контроль - основне зерно альтернативної думки над долею лиманів. Заборона свавільного браконьєрства очевидна та зрозуміла. 

Чому ж довгі роки боротьба зі знищенням фауни та флори не вщухає? Можливо, старі методи та пряма заборона не є дієвими?

Втім, проаналізувавши всі сварки та сутички, неважко помітити, що серед мисливців також немає єднання. Одна частина розуміє, що полювання у період множення птахів вкрай негативно впливає та стан заповіднику. Ці мисливці розуміють, як відрізнити звичайну гуску від видів, занесених до Червоної книги. Розуміють, що невиконання та порушення елементарних правил полювання наносить величезну шкоду будь-яким територіям, тим більш заповідним. Вони не рубають гілку, на якій сидять. На жаль, саме таких мисливців частіше за все й "карають" публічно. Хоча вони становлять найменшу загрозу для "Тузловських лиманів".

Інша група мисливців-любителів не має жодного розуміння цінності цих територій. Поводить себе нахабно та ігнорує діюче керівництво парку. Більш того, їх полювання має безконтрольний та нищівний характер. Для них полювання є лише веселою розвагою. Інакше як пояснити велетенські розміри вбитих птахів, в тому числі червонокнижних, які не спроможна з’їсти невелика група людей? Ці безглуздо вбиті птахи та скинута на берег риба перетворюються на непотріб та не несуть жодної користі.

Ситуація у заповіднику перетворюється у замкнуте коло. Боротьба між браконьєрами та керівництвом парку не припиняється. Результатом її стають нечисленні затримання найменш шкідливих груп людей, які у більшості своїй, розуміють цінність регіону та не наносять йому значної шкоди.

Тим часом "мисливці", що майже нічого не тямлять у полюванні або рибній ловлі, продовжують свої безконтрольні розваги та не зважають на жодні заборони. Вони не розуміють, що шкодять самі собі і таке "полювання" знищить їх улюблену розвагу за кілька років.

Конфлікт варто роздивитися глибше та переглянути способи боротьби з браконьєрством. Навчитися домовлятися, не плутаючи це поняття з "домовлятися".

Керівництво парку за підтримки держави, скасувавши жорстку заборону та прописавши чіткі правила та санкції для мисливців зменшить шкоду навколишньому середовищу. Можливо, навіть отримає підтримку з боку колишнього "ворога".

Щодо мисливців, то вони, в свою чергу, переглянуть ставлення до недоторканих територій та видів фауни, які треба зберегти за будь-яких умов, проявити належну повагу до діючого керівництва Національного парку.

Всім відомо, що речі та дії під категоричною забороною завжди вабили більше, ніж все інше. Обрати з двох зол менше – можливо і є виходом з непростої ситуації, що склалася у парку та проявом справжньої демократії у своїй країні.