Як фейковий Пушкін підмочив репутацію графу Воронцову

Після мандрів палацами за межами Одеси Depo.Мандрівник повертається до самої Перлини біля моря, щоб показати ще кілька чудових маєтків знатних родів регіону. До того ж, сама Одеса має в своїх межах досить багато розкішних садиб та палаців. Тож почнемо з ще одного чудового витвору архітектурної майстерності, яким є палац Абази.

Ця будівля була збудована у 1856 – 1858 роках. Розташований палац Абази одразу за двома адресами: на вул. Грецькій, 16, та Пушкінській, 9. Дістатися до нього досить просто, особливо якщо ви зупинилися в хостелі чи готелі в самому центрі міста. Від залізничного вокзалу можна доїхати за 10-15 хвилин 175, 145 або 221 маршруткою, або ж хвилин 20-25 пройтися пішки вулицею Пушкінською. Орієнтиром буде сам палац, який важко не помітити.

Зараз в будівлі садиби функціонує музей Західного та Східного мистецтв, тож потрапити всередину можна за символічну плату. А якщо пощастить, то можна попасти і на безкоштовну виставку, які там бувають доволі часто.

Сам палац був побудований для купця та власника горілчаного заводу Олександра Михайловича Абази за проектом відомого архітектора Людвіга Оттона, який нібито працював на будівництві Ісакієвського собору в Петербурзі. Крім того, Оттона в Одесі дуже добре знали і завдяки його батькові – відомому ресторатору Одеси, якого сам Пушкін згадував у своєму творі «Євгеній Онєгін».

Купець Олександр Абаза був з грецького роду, який походив з території Молдови. Про це свідчить і сімейний герб з биком, який і сьогодні присутній на державному гербі Молдови. Герб родини можна побачити над воротами, які ведуть до внутрішнього двора.

Як зазначають знавці історії області, в деяких джерелах Абазу називають генералом і навіть адміралом, але знайти цьому підтвердження поки не вдалося.

Цей палац, створений суто для проведення світських вечорів, балів чи урочистих прийомів, і досі є однією з найяскравіших пам'яток міста. Після від'їзду власника з Одеси новим господарем будинку став голова банкірського дому Рафалович. У 1890-х роках тут розміщувалася Судова палата, а з 1920 року – музей "Галерея старовинного живопису", який у 1945-му був перетворений на Одеський музей західного та східного мистецтва. Оригінальні інтер'єри та екстер'єру палацу добре збереглися, але якщо вам дуже сподобаються віконні рами зі старовинними замками та ручками, радимо їх не фотографувати і не знімати на відео. А все через те, що у ніч на 1 серпня 2008 року з музею було викрадено витвір світового мистецтва - картину італійського художника XVI-ХVII століть Караваджо "Взяття Христа під варту".

Свідоцтвом розквіту міста на початку та у середині XIX століття стало зведення численних красивих будівель, що тепер прикрашають Одесу та вважаються її візитною карткою. Одним з таких об'єктів культурної та архітектурної спадщини міста і є будинок літературного музею – палац князя Гагаріна, одного з перших громадян міста, представника російської аристократії. Палац розташований неподалік Одеського Оперного театру на мальовничій кручі над морем.

Історія будівлі починається в 40-х роках XIX століття і пов'язана із вже згаданим архітектором Людвігом Оттоном. Архітектура палацу захоплює. Будівля була виконана в стилі російського класицизму з елементами еклектики. Фасад двоповерхового палацу "дивиться" на схід – в сторону моря. Архітектурна композиція нагадує замок, чому сприяє зовнішнє оздоблення будівлі: масивний цокольний поверх, вежі-еркери, вікна арочної форми. Через головний вхід відвідувач відразу потрапляє до парадного вестибюлю, де і інтер'єрі якого гармонійно поєднуються бароко та ренесанс. У внутрішньому дворі палацу нині розташований Сад скульптур, який був заснований у 1995 році.

В саду розміщені більше десяти гумористичних композицій, які присвячені літературним героям і знаковим персонажам міського фольклору. Також тут представлені і пам'ятники давньої скульптури Північного Причорномор'я – половецькі та скіфські баби. Вхід у сад стане вам у 50 грн за людину. Якщо ж захочеться зробити кілька фотографій у будівлі самого палацу, то доведеться викласти 350 грн, хоча така ціна ніде на касі не зазначена. Причому на зйомку "щедро" виділять аж півгодини. Напевне, щоб не сталося "передозу" прекрасним.

В Золотій залі маєтку побувало чимало видатних діячів мистецтва і не тільки. В цьому красивому приміщенні, що поєднує елементи бароко та ампіру, колись давав концерт великий композитор Ференц Ліст, виступали Бунін, Лонгфелло, Заньковецька, Жаботинський і багато інших. Наступною ж після палацу Гагаріна зупинкою буде маєток відомого російського графа Воронцова.

Правіше від палацу, якщо стати обличчям до моря, намічені стіни турецької фортеці Хаджибея (Ені-Дунья), також можна побачити і Воронцовський маяк, а від Потьомкінських сходів відкривається вид на акваторію порту та Морський вокзал.

За часів графа Ланжерона місце Воронцовського палацу належало поміщику Куликовському, що вибудував тут "маленький будиночок". На цьому виступі, придбаному Воронцовим у Куликовського, в 1826 р, за проектом місцевого архітектора Боффо було збудовано будівлю, що існують і понині. Воронцовський палац являє собою цілу панську садибу з різноманітними будівлями навколо головного корпусу. Палац візуально зітканий із поєднань прямих і дугоподібних складових, архітектор використовував контраст між великими глухими гладкими поверхнями і колонадами. У розкішних інтер'єрах, оформлених знаменитим скульптором і живописцем Карлом Скотті, використані прийоми романтизму. Інтер'єри палацу представляють собою найкращі зразки інтер'єрів Одеси епохи ампіру. Парадні кімнати першого поверху включають передню, більярдну, напівциркульну столову з великої відкритою терасою, що дає прекрасний вид на Одеську затоку, велику залу, бібліотеку, "кімнату манускриптів", "китайський кабінет" графині Воронцової, "турецьку кімнату". Ці кімнати дійсно розкішні. Підлоги всіх, крім турецької, вкриті паркетом. Величка частина елегантних меблів, якими вони обставлені, була привезена з Англії.

Турецька кімната – найелегантніша і найменша. Вона дуже висока і має світлу готичну стелю, розмальовану в світло-зелений колір з великою кількістю пишної позолоти. Стіни були обвішані персидськими і турецькими шалями. Кілька шовкових диванів та інші предмети меблів розташовуються відповідним чином, а персидський килим покриває підлогу. Тут дійсно здається, що в більш рідкісних і цінних речах немає необхідності.

Найцікавішою річчю в генерал-губернаторському будинку був турецький талісман, недієвість якого, на відміну від охорони, була достатньо доведена долею його попереднього власника, який був убитий в одному з боїв.

Ця емблема-забобон, що складається з численних східних літер, написаних на шматку пергаменту, знайденого на шиї одного з вбитих турків, була піднесена російським імператором графу Воронцову на знак поваги – з проханням, щоб вона зберігалася саме в турецькій кімнаті. Безсумнівно, палац Воронцова був одним з провідників столичних впливів на далекому півдні, яким тоді була Одеса. На самому ж краю обриву і зараз ще височіє прекрасна, в чверть кола, колонада, утворена десятьма парами потужних колон. 10 квітня 1854 року, під час Кримської війни, поєднана англо-французька ескадра бомбардувала Одесу. Палац стояв на пагорбі, і суди ескадри пристрілювалися саме по ньому. За один день будівля була сильно зруйнована. А 4 березня 1917 року "Робочий комітет зі створення Ради" звернувся із закликом до одеських робочих: "Покладемо край нашої розпорошеності, нашої роздробленості -причини нашої слабкості, – організуймося на фабриках, заводах і майстернях і загальними дружніми зусиллями всієї робочої сім'ї міста Одеси створимо свою Раду робітничих депутатів". За два дні над Воронцовським палацом був піднятий червоний прапор Одеського Раддепу, і недавній графський маєток мимоволі став одним з провідників нової ідеології, яка зовсім скоро лишить від старого імператорського світу хіба що згадки. Тут майже щодня проходили засідання, на яких обговорювали питання "моменту", сюди приходили "депутати", біля палацу влаштовували мітинги і демонстрації.

У палаці також розміщувався штаб Червоної гвардії, що, природно, негативно відбилося на обстановці палацу. До кінця двадцятих років XX століття від багатого внутрішнього оздоблення мало що збереглося. Воронцовський палац зазнав багато змін, але він і зараз є цінною пам'яткою. Для Одеси, поряд з деякими іншими пам'ятниками старовини, він представляє собою виняткову художньо-історичну рідкість.

Серед одеситів і досі існує легенда, яка передається від покоління в покоління. Начебто відомий і дуже ласий до жінок російський поет Олександр Пушкін був коханцем дружини графа Воронцова Єлизавети Ксав'єрівни. І однієї ночі, забираючись до неї в кімнату через вікно, своїм підбором розбив підвіконня. Чутки і досі впевнено пов'язують цей міф з палацом Воронцова, незважаючи на те, що будівлю почали зводити через два роки після відбуття Пушкіна з Одеси. Крім того, під палацом розташовується ще одне джерело міфів – 140- метровий підземний хід. Саме він, за запевненням піонерів-очевидців, є притулком для привидів і духів, які своїми криками з-під підлоги перешкоджали роботі фотогуртка в одному з підвальних приміщень. Сьогодні ця підземна галерея спелеологами групи "Пошук" визнана найстарішою зі збережених в Одесі.